Слово яблунька, скільки кількість букв і звуків?

Рік має чотири пори року: весну, літо, осінь і зиму. Кожна з них є по-своєму особлива. Але на мою думку найкращою порою є осінь.

Із закінченням літа до нас приходить золота осінь. Літо, яке дарувало нам завжди теплу погоду пройшло, а натомість настає чарівна красуня – осінь. Із її приходом, усе навкруги стає загадковим. Дерева і кущі одягаються в золотисті та багряні сукні, повітря стає прозорим та свіжим, набуває гіркувато-пряного аромату.  В цієї пори року є багато особливостей які мені подобаються: по-перше, золоте листя на деревах, яке надзвичайно прикрашає навколишню місцевість, по-друге фрукти достигають і ми можемо збирати їх та насолоджуватися їх вишуканими смаками, по-третє дні стають коротшими, а ночі довшими і це не може не радувати молодь яка любить гуляти по нічному місті.

Осінню ми забуваємо про безтурботне літо, купання в теплій водоймі та печену в багатті картоплю. Настала пора згадати про школу і з свіжими силами та ясним розумом, відправитися за новими знаннями. В ті дні,  коли яскраво світить сонце, коли різними кольорами виблискують листя дерев , саме тоді починаєм розуміти, що осінь не така сумна і безнадійна, як це здалось раніше, що вона швидко закінчиться і врешті-решть треба насолоджуватися кожною миттю, що подає нам життя. І як чудово пройтися парком теплої осінньої днини, пожбурляти ногами шоколадні каштани, опале листя, відпочити у цій суцільній, прохолодній тиші.
Осінні квіти посправжньому тішать око – ромашки, жоржини, гербери, айстри. Їх можна побачити повсюду: біля дитячих садків, шкіл, на присадибних ділянках, у парках, уздовж проспектів та на площах. Як на мене, то ці квіти створюють надзвичайну атмосферу свята.

Мене надзвичайно вражає осінній ліс. Тут ми з батьками щороку йдемо на пошуки таких грибів як: підберезники, маслюки, опеньки, лисички та козирі. І хоть кажуть що в них не має поживних речовин, але зате їх смак не порівняти ні з чим. Як цікаво гати за лісовими тваринами які готуються до зими. Маленька білочка носить до своєї нірки різні запаси їжі: ягоди, гриби, горіхи. Багато тварин впадають у сплячку, наприклад ведмідь і борсук, але на відмінну від інших, їхній сон чутливий, вони можуть прокидатися. Озерні жаби зариваються в мул на дні водойм

Отже, осінь насправді дивовижна пора року, з її живописними пейзажами і непередбачуваною погодою, яка буде дивувати нас кожного дня. Ми повинні любити і поважати осінь за те що вона така урожайна, красива та незвичайна.

Власне саме весілля починається з організації поїзду молодого до молодої. Розпочинають з обіду в молодого. На звуки музики до хати молодого збираються гості. Молодий виходить з хати разом з старшим боярином і вітає тричі товариство, після цього він вказує на парубків, які підуть з ним . Боярин знімає з парубків шапки і до кожної з них пришивалася червона стрічка або пучки барвінку. Це парубоцьке товариство називали боярами, а наймолодшого — князем. Такі самі відзнаки роздавали і світилкам, тобто дівчатам, які були присутні в поїзді молодого. Молодий сидів на покутті, по-праву сторону сиділи дружби, а по ліву світилки. Після обіду боярин збирав гроші і після цього проводилися певні обряди.

Після обрядів під спів виряжалися в дорогу. Коли молодий від'їзджає перед ним несли весільні корогви. В більшості місцевостей молодий з товариством їхали вверхи. По дорозі до молодої відбувалися перейми , коли молодий мав платити гроші та вгощати, тих хто його зупинив.

Поїзд молодого зупинявся перед зачиненими воротами. Зі сторони молодого ідуть у двір два старости і за столом посередині двору зустрічають двох старост зі сторони молодої. Після „переговорів“ за столом (викупу молодої) молодого впускають у двір.

Зустрічати поїзд молодого виходила мати молодої в вивернутому кожусі та з мискою води з вівсом в руках. Після того як молодий сідав коло молодої починався розподіл подарунків між ріднею дівчини. Зі сторони молодої всіх обдаровували вишитими рушниками.

Після цього починали розплітання коси та одягання серпанку. Молодій одягали очіпок, а мати повязувала намітку. Ця церемонія супроводжувалася співом. Після покриття голови молодої, приносли коровай та розподіляли його за порядком споріднення та за віком.

За короваєм ішов обряд перевезення молодої до хати молодого, який розпочинався вечерею.

В понеділок відбувався другий день весілля і у вівторок третій.

Традиції та ритуали пов’язують разом століття. Сьогодні багато наречених надають перевагу різноманітним звичаям і смачним традиційним стравам.
В Україні весілля колись святкувалося три дні. Походження українського весілля занурене у таємниці та ритуали східного обряду християнства. Ось деякі з них:

За кілька годин до того, як пара відправляється в церкву, наречена і наречений просять у своїх батьків благословення в будинку батьків нареченої. Молода пара стає навколішки на вишитий рушник перед батьками. Зазвичай, старости тримають ікони Ісуса Христа і Діви Марії, загорнуті у вишитий рушник. Батьки благословляють своїх дітей, бажають їм щасливого, радісного, багатого і здорового життя разом. Батьки тримають коровай як символ того, що дві сім’ї офіційно стали однією.

На відміну від більшості західних весільних церемоній, в українській традиції батько нареченої не “видає” свою доньку. Так історично склалося, що рівність і єдність була віковою традицією. Український наречений і наречена входять до церкви разом рука об руку, як добровільні і рівноправні чоловік та дружина.
Вся церемонія, за винятком проповіді, відбувається у формі пісні. Св. Августин одного разу сказав: «Хто молиться та співає – той молиться двічі». Ці слова припали українцям до душі.

Під час вінчання священик зустрічає молоду пару при вході в церкву і починається церемонія. Перед тим, як зайти, наречений і наречена заявляють священику, що вони вступають до шлюбу зі своєї власної волі. Потім священик благословляє обручки і одягає їх на пальці нареченого і нареченої (традиційно на праву руку). Після цього священик бере обидві руки і веде їх до вівтаря, символізуючи, що Бог веде їх у шлюб .
Український вишитий рушник, на якому стоятиме пара, стелять перед вівтарем. Він символізує надію на те, що молодят ніколи не спіткає бідність або те, що вони “ніколи не стоятимуть на голій землі”. Після вінчання пара і далі буде використовувати весільний рушник для того, щоб прикрасити ікони або для першого спільного Великоднього кошика.
Традиційно, хто перший стане на рушник, той буде головою сім’ї. Проте, українська народна мудрість говорить, що «Чоловік – голова, жінка – шия: куди шия поверне, туди голова й дивиться».

Старости є учасниками весілля, зазвичай друзями або членами родини (по одному від кожної сторони або хресні батьки ), які мають особливу роль у святкуванні. Вони є офіційними свідками шлюбу. У далекому минулому, старости були сватами . Сьогодні їхні обов’язки обмежуються проведенням весільної процесії, а також вони несуть ікони Ісуса і Діви Марії в церкву. Ці ікони супроводжуватимуть подружню пару до їхнього будинок і будуть висіти на видному місці, символізуючи духовний центр родини.