Напишите небольшой текст-описание за картиной "коломийки"

Лето – не только прекрасная пора для отдыха, это трудовая пора в жизни деревенских рабочих. Художник Аркадий Александрович Пластов на этом полотне изобразил волнующую его тему, время сенокоса. Никто в эту пору не сидит сложа руки, ведь от выполняемой работы зависит последующая зима. Мы видим, что на заготовку кормов затрачивается очень много сил. Создаётся впечатление, что с полотна мы слышим слова старика, обращённые к худощавому подростку: «Кто как трудится, тот так и ест». Мы видим, что на картине изображено тяжелое послевоенное время, потому что крепких, сильных мужчин на сенокосе нет. Кто же выполняет столь тяжкий труд? Женщины, старики и подростки выходят на полевые работы и трудятся наравне. Мы видим, с каким рвением люди приступают к нелёгкому труду косьбы травы на сено, не боясь ни зноя, ни палящего солнца. Ведь лето в самом разгаре!Художник передал всё буйство летних красок – щедрость и яркость луговых цветов, насыщенную зелень трав. Красочность полотна просто поразительная и вызывает у нас восторг! Солнечный свет, переливаясь, играет на изящной кроне белоствольных берёз, которые пытаются хоть немного укрыть тружеников от палящего зноя. Картина написана настолько реалистично, что нам кажется, вблизи мы слышим жужжание пролетающих мимо насекомых. В воздухе витает пряный и насыщенный аромат полевых цветов и трав. Так хочется вдохнуть его полной грудью!На заднем плане мы видим лесопосадку, которая отдаёт сине-зелёной прохладой. Возможно, именно туда отправятся отдохнуть после завершения трудового дня наши работники.

Завжди усвідомлюєш, як щось для тебе дороге (стосунки, улюблена тварина або людина, та що завгодно), коли втрачаєш... Ставиш собі питання: чому так? Чому саме з тобою? І чи один ти такий невдаха? Життя, воно підготувало для кожного з нас свою історію і перешкоди. І тепер усе впирається у вибір людини, ми завжди стоїмо між двох доріг і все залежить від нашої інтуїції, куди повернути. Зламатися, або жити далі й боротися. Багато хто вибирає шляхи найменшого опору і падає у безодню, не замислюючись, що в майбутньому може ще пережити безліч барвистих моментів і бути щасливими. Їх пригнічує все, боротися немає сил, включається кнопочка егоїзму, їм усе одно на думку інших і хочеться просто все кинути, не шукати шляхи вирішення проблем, адже все можна вирішити, залагодити, зам’яти або пом’якшити.
Чорна смуга не може тривати вічно, треба йти на компроміси і докладати максимум зусиль, адже так просто нічого не робиться, ми не досягнемо успіху. Ми не повинні думати, що нікому не потрібні, адже кожен по своєму відчуває якесь почуття до нас, нехай воно буде навіть негативним, але це вже не байдужість, любов близьких, друзів, ревнощі, бажання, турбота - усім цим нехтувати не можна. Ми так влаштовані. Думаючи, що ми найнещасніші, ми вже робимо помилку, треба просто подумати про людей, які не мають домівки, про дітей, яких кинули батьки, про тварин, яким нічого їсти, про інвалідів, які довічно будуть прикуті до ліжка, про сліпих, які ніколи не побачать світла, і про глухих, які ніколи не почують рідний голос і стукіт биття серця, задумавшись і розуміючи, що твоя ситуація - не така вже безвихідна, як тобі здавалося раніше. І єдине, що нам залишилося зробити, це докласти максимум зусиль, перебороти лінь, не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні, переступити через будь-які свої принципи, а головне - не опускати рук і завжди залишатися людиною. І ось побачиш, з часом усе налагодиться, адже Бог не посилає нам перешкод, які ми не змогли б вирішити, це лише невелика перевірка на щастя, запам’ятай це.

Явважаю що у цьому творі відіграє справедливість.не треба бути зрадником .і брехати не треба.але за свою брехню федько врятував друга.хоч той йому ворог і   зрадник.треба завжди віддячити своєму другу за вчинок .бо потім стане пізно.коли вже халамидник помер