Утворіть від основ іменників прикметники із суфіксами -н-, -єн-, -ан-(-ян)-, -ов-. визначте розряд за значенням, групу. хвилина, стіна, глина, срібло, половина, ім’я, машина, камінь, олово, солома, дерево, мед, дух, віск, буква, баштан, орган, вина, зміна, осінь, полин, сон, день.

Почнемо із бібліотек. плюси: фонди цих закладів мають дуже багато інформації і знайти можна практично все що захочете; ви не сидите і не втикаєте в монітор, а спілкуєтеся з людьми і тим самим розвиваєте свою мову і культуру; ви читаєте книжки чи журнали і тим самим розвиваєтеся; є можливість познайомитися з людьми. мінуси: потрібно кудись іти, краще вже вдома сидіти; треба питатися працівників бібліотеки, де модна знайти потрібну інформацію, переглядати каталоги і так далі; не факт, що вам у читальному залі буде хтось заважати зосередитися. інтернет плюси: досить швидкий пошук інформації: зайшов в пошукову систему, набрав тему і вам вибило список сайтів, де можна знайти подібну до вашого запиту інформацію; нікуди не потрібно йти, сів у хаті що хочеш, то і робиш. мінуси: великий мінус, що не завжди є необхідна інформація у всесвітній павутині; деякі теми вам пропонують купити за гроші; на мою думку,інтeрнeт важлива річ,алe коли ти в бібліотeці читаєш книжку,цe зовсім іншe відчуття. комп’ютери чи книги? книги чи комп’ютери? що ж заслуговує на більшу увагу? що займає важливіше місце в нашому житті? мене відверто дивують люди, які все ж намагаються виділити для себе з цих двох незамінних речей щось краще, головніше. не розумію, як можна обрати щось одне між двома найавторитетнішими джерелами інформації усіх часів. тому, я вважаю, що і книга, і комп’ютер в найближчому майбутньому не здадуть своїх позицій і займуть однаково важливі місця в житті кожного з нас. по-перше, книга завжди залишалась вірним супутником інтелігентної, освіченої людини. цікаво те, що друкований матеріал, поданий у такій формі, часто виконує роль доброго друга, який не тільки розширює твій світогляд, а й може розважити в холодний зимовий вечір чи навіть врятувати від небажаної самотності. мабуть, хтось зі мною не погодиться, але книга все ж може змінити життя. звичайно, вона не перевертає його з ніг на голову, але, зазвичай, потрапивши в потрібний момент у руки потрібної людини, сприяє її розвитку та неодмінному швидкому вдосконаленню. тому і в наші дні популярною залишається стара, невмируща мудрість: «книга — джерело життя». яскравим прикладом, який вдало ілюструє наведений вище аргумент, є події, змальовані в романі павла загребельного «диво», де частково порушено питання ролі книги в житті людини. маленький хлопчик ярослав народився кульгавим, а все своє дитинство він сильно хворів. тому увагою батька був трохи обділений. князь володимир не хотів йому вивчати військову справу, брати з собою в походи. тому єдиною розрадою хлопця залишалось читання книжок. оця повага та любов до книг змінили ярослава, довгі години, проведені над книжками, дали свої результати. отримавши отой колосальний багаж знань, ярослав став найосвіченішою людиною у своїй сім’ї, а потім і в цілій країні. адже саме він зумів зайняти київський престол незадовго після смерті батька. а ім’я, яке дав йому народ, говорить саме за себе, бо саме цього чоловіка ми знаємо як ярослава мудрого. по-друге, не можна ігнорувати й інше, не менш важливе джерело інформації — сучасний персональний комп’ютер. цей пристрій є у кожному домі, офісі, магазині, навіть класній кімнаті. ця багатоопераційна система дозволяє нам знаходити, поширювати, аналізувати, створювати, редагувати й просто отримувати потрібну інформацію, людям не потрібно навіть виходити з власного будинку. тому роль цього диво-винаходу неможливо переоцінити на сучасному етапі розвитку суспільства.

Всі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. у сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею. одразу, ще з перших рядків твору видно, що митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. водночас митько – не боягуз. можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати василя кинувся саме він. але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки. скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ митька привабливим та по-своєму оригінальним. мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь. повість «химера лісового озера, або митькозавр із юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди сергія та митька. історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію а замість цього почали полювати на страшного митькозавра. наприкінці твору той виявився простим хлопцем василем, який вирішив розіграти двох друзів. за веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію в. нестайка «тореадори з васюківки».