Повний розбір речення: повний місяць стояв над степом, через нього перепливали легкі хмарки, і здавалося, ще місяць котився, морем занурюючись у шумовиння.

(1 абз< span class="_wysihtml5-temp-placeholder"> < /span> ац) у кожного своє бажання до читання. хтось зовсім ніколи книжку самостійно не відкриє. хтось не може навіть зупинитись. (2 абзац) я дуже люблю читати. в школі, вдома, у бабусі, в таборі я читаю книгу. завдяки цьому маю словниковий запас слів, гарно вчуся, у меня гарна тобто завдяки читанню я розвиваюсь. деякі діти думають, що якщо не читати є завдання, то не отримують двійки, але це не правда! на уроці зразу видно, що не читав або не читала. у мене завжди гарні оцінки. (3 абзац) ось чому я люблю читати. а ти любиш читати?

Словосполучення — це синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох і більше повнозначних слів, пов’язаних між собою за змістом і граматично. у словосполученні виділяють головне і залежне слова. від головного слова до залежного ставиться питання, за якого встановлюється змістовий зв’язок (годувати (чим? ) борщем). граматичний зв’язок здійснюється за закінчення залежного слова або закінчення і прийменника. словосполучення за будовою поділяються на прості і складні. прості словосполучення з одного головного і одного залежного слова, не поширені (сміливий вчинок). у складних словосполученнях головне слово поширене іншим словом (героїчний подвиг народу). види словосполучень: 1) вільні — обидва слова у словосполученні виступають різними членами речення (у справжній дружбі (означення і додаток)); 2) синтаксично нероздільні — головне і залежне слова виступають одним членом речення (три учні відстали в поході (три учні — підмет)); 3) фразеологічні — словосполучення виражене фразеологізмом і виступає одним членом речення (я почувався, наче не в своїй тарілці (не в своїй тарілці — типи зв’язку слів у словосполученні: 1) узгодження — слова в словосполученні узгоджуються в роді, числі й відмінку; головним словом виступає іменник або будь-яка інша частина мови у значенні іменника, а залежними словами можуть бути прикметники, дієприкметники, займенники, числівники (їстівні гриби, зрубане дерево, сьомий день); 2)  керування — головне слово (дієслово) вимагає від залежного (іменник або інші частини мови у значенні іменника) форми певного відмінка (підійти до столу, берег моря); 3)  прилягання — залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним тільки за змістом. найчастіше прилягають прислівники, дієприслівники, інфінітиви (зібралися вранці, йшли співаючи, звелів атакувати). типи словосполучень за значенням головного слова: 1) дієслівні — головним словом виступає дієслово (читати швидко, плакати слізьми); 2) іменні — головне слово виражене іменником, прикметником, займенником, числівником (твір учня, п’ять книг). 3) прислівникові — головним словом є прислівник (дуже добре, пізно вночі).