Скласти ресення про софіївський собор

Софіївський собор милував, і завжди милуватиме око людини.

Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. по тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. і культура мовлення є дуже важливою, адже якщо людина говорить з помилками, ставить неправильні наголоси, уживає недоречні слова та слова-паразити, то ми вже не сприймаємо її приязно, не вважаємо культурною.  що означає культура мовлення? це й дотримання літературних норм мови, вживання певних інтонацій. крім того, культура мовлення тісно пов’язана з культурою спілкування. треба вміти зрозуміти і те, що сказати, і те, як сказати, а також коли. найчастіше культурою мовлення володіє той, хто має відповідну освіту та виховання, тобто той, кого привчили бути чемними при спілкуванні з іншими, а також навчили правил мови, поваги до її краси та багатства. і хоч усі ми вчимо в школі українську мову (або будь-яку іншу), далеко не всі використовують ці знання в повсякденному житті. у побуті ми користуємося розмовним стилем і думаємо, що нам не треба стежити за тим, що ми говоримо. бо тут ніхто не поставить нам «двійку». але чи варто засмічувати своє мовлення нецензурними висловами, жаргонізмами, вульгарними словами? що красивого в безграмотності? хіба це робить спілкування приємнішим? мені здається, навпаки, цим ми лише принижуємо і співбесідника, і самих себе. до того ж, таке мовлення не завжди доречне й не всіма буде зрозумілим.  мовлення – це відображення думок людини, її світогляду з одного боку, а з іншого – це показник її ставлення до інших. вміння людини використовувати багатства мови для того, щоб виразити свої думки, характеризує її як освічену, розвинену, духовно багату. хтось скаже, що для нього це не має значення, як говорити. бо в житті є проблеми набагато більш суттєві. та спілкування – це одна з основних потреб людини, а зробити його приємним хоча б за культурного мовлення – це доступно кожному.

Так от,  хоч бджола і мала комаха, а все в ній влаштоване за потребами! Хоботок, щоб добувати з квітки нектар, медовий зобик – резервуар, у якому бджола переносить нектар та воду, спеціальні корзинки на задніх лапках, куди вона складає кульки з пилку. Навіть віск для будівництва стільників та молочко для годування личинок ця комаха виробляє сама за до власних залоз та органів.  

Для того,  щоб злетіти, їй не потрібно розбігатися – вертикальний зліт і посадку вона робить миттєво, а якщо треба, може в повітрі й зависнути ( при цьому махає крильцями близько 250 разів за секунду). Усі ці складні маневри бджола часто виконує з вантажем (пилком та нектаром), що важить стільки ж, скільки вона сама. Навіть сучасним вантажним літакам таке не до снаги!

Це тільки здається, що всі бджоли однакові. Проте під час роботи їх можна розрізнити. Бджола – матка стежить за порядком і народжує потомство. Трутні відповідають за продовження роду, а робочі бджоли працюють і прибиральницями, і поварами, і няньками, і розвідниками, і воїнами…

А чому бджола дзижчить? Відомо, що у стані хвилювання вона робить до 500 змахів крильцями за секунду. Така швидка вібрація крилець у повітрі й створює дзижчання  (що більша частота змахів – то звук тонший). А підсилюють цей звук спеціальні отвори – дихальця, розташовані по боках під крильцями.  

Багато хто знає, який болючий укус бджілки, та кусає вона не від злості – комаха так захищається. Правда, цей захист вартує їй життя: жало, яке лишається в тілі ворога, висмикується разом з нутрощами, і вона гине.

Ці комахи – справжні трудівниці: одна бджілка відвідує за день до 4 тисяч квіток, на кожній із яких виконує запилення своїми шістьма лапками. Щоб виробити 500 грамів меду, робочій бджолі потрібно 10 мільйонів разів злітати від вулика до квітки й назад. Лише одна їхня сім’я запилює в день 40 – 60 млн. квіток! Ця комаха може тягти вагу в 310 разів важчу за себе. До речі, на Землі живе майже 20 тисяч різних видів бджіл. Нічогеньке розмаїття!

Всі ми, звичайно ж, любимо поласувати медом. Добувати його люди навчились давно, але раніше для цього потрібно було знищити весь рій. А українець Петро Іванович Прокопович першим у світі зробив вулик і рамку для збору меду. Його винахід дав можливість збирати мед, не знищуючи бджіл. Було це на початку ХIХ століття в селі Митченки Чернігівської області у 1814 році. Оце прогрес!