Утворити складні слова висока кваліфікація, добувати сіль, подібний до м яча, культура і побуд, історія та етнографія, північний схід

Висококваліфікований, соледобувний, м'ячеподібний, культурно-побутовий, історико-етнографічний, північно-східний

ДІВЧИНА В СТЕПУ

Заходила ніч.

Німіє степ і тьмариться.

Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. А місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем.

Ринуло з неба ціле море тихого світла, усе на землі потопляючи. Над степом промайнув легенькою тінню незрячий сон.

Ніч зайшла.

 

Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець.

Синіють у промінні хатки. У яр потяглися довгі тіні.

Тихо в хуторі, мов у скам’янілому царстві із давньої казки.

Серпи, коси, вози, збруя — усе мертво лежить коло хат, немов ті цяцьки, що перед сном порозкидали малі діти. По дворах манячать стіжки свіжої пашні, мало не поруч із хатами тягнуться ниви з блискучою стернею.

На нивах, як те військо побите, темніють не зношені снопи, стелються довгими рядами не загребені покоси і, збившись стеблинами в густу лаву, подекуди стоять самотою клапті недокошеної пшениці.

А над усім густо стелеться дух свіжого степового сіна.

Розкошами, красою віє над степом...

 

У яру тихо й сумно. Світить над ним місяць. Уздовж його розтягнулися довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб одірвались і попливли проти місяця понад зрошеною травою марища - тіні. Запирскало щось... Воли.

За волами виринула й стала в яру волохата постать.

На голові в неї наверчене жмутом якесь ганчір’я, довга свита підперезана білою ганчіркою, на ногах великі мужичі чоботи, а в руках - батіг. З купи ганчірок визирає мармурове дівоче личко з дуже великими пречудними очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились, як у сонної. Стоїть і осміхається.

Затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків, плутаючись і виграваючи, полетіли яром і далеко кругом заснували степ.

М. Пимоненко. Проводи козака

Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі, мов із срібла викувані, слова пісні:

Яром, яром, пшениченька ланом,

Горою овес.

Не по правді, молодий козаче,

 

Зо мною живеш...

Слова всі до одного оддалися голосною луною: ні одне не сховалося. Дівчина замовкла і схилила голову. Стало знов тихо. Тільки десь далеко, тремтячи в повітрі, завмирали останні одголоси пісні.

Верби стоять непорушно. Крізь їх віти де-не-де визирають далекі зорі.

Дівчина звела великі очі й довго вдивлялася ними в сріблясту далечінь. Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала гірко головою. Знову зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила очі, марить і співає.

І ввижається бідній дівчині в старих лахміттях, що не наймичка вона, не сирота... Вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії килими, дукачі срібні... Та не милі їй вони, бо не хоче її любити козак молодий. А той козак - такий хлопець, яких уже немає тепер: він у пишному вбранні, що сяє, як сонце. Під ним грає кінь вороний, а в того коня горять на ногах золоті підкови, срібні виблискують стремена. Сидить козак на коні перед нею, хороший і вільний, як вітер степовий, а вона стоїть перед ним засмучена та стиха докоряє йому, що не по правді він з нею живе...

Тужить, розливається голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу живе оповідання про дівчину та зрадливого козака (С. Васильченко).

   Багато є скарбів: і матеріальних, і духовних. Кожна людина на своєму життєвому шляху прагне знайти щастя, що вважається найбільшою неперехідною цінністю. 
   Щастя буває різним. Для одних щастя — гроші, розкіш. Інші його бачать у сімейному житті, хтось — у повсякденній роботі. Це все важливо мати. А чи не найголовніше мати надійних друзів? Філософ, людина великої мудрості, Г. С. Сковорода навчав: "Друг вірний — захист міцний". Справді, як важливо, коли в горі чи радості поряд є той, хто розрадить чи розділить з тобою радість: 
Є дружби різні. Тож одна 
Шампанським піниться в бокалі, 
Її випиваєш до дна 
Без радості і без печалі. 
А друга — без пустих прикрас, 
Ознаки маючи суворі, 
Духовно підіймає нас 
У добрій радості і в горі. 
В. Михайлюк. "Є дружби різні" 
   Майже всі люди важко переживають самотність. Кожен, хто відчуває самотність або вважає, що люди його не люблять, що він не користується такою популярністю, як інші, повинен усвідомити: людські стосунки — це обмін цінностями. Навіть у стосунках між двома людьми необхідно, щоб кожен з них робив певний внесок для їх підтримки. Якщо з таких стосунків користь має лише одна сторона, то, зрозуміло, що з часом друга втратить до них інтерес. Звичайно, користь у такому випадку не можна розглядати як матеріальну вигоду. 
   Дружбу не треба плутати із приятельськими стосунками. Спілкування з друзями збагачує людину духовно. Кожен шукає в другові важливі для себе риси. З однією людиною ми підтримуємо зв'язок тому, що вона вміє цікаво говорити, від другої ми дістаємо важливу інформацію, третя має приємну зовнішність і поведінку, четверта — оптиміст і вміє підбадьорити, п'ята завжди готова дати добру пораду. Мабуть, у друзях ми шукаємо риси ідеалу людини. Буває й так, що з часом у людині, яку вважав другом, розчаровуєшся. Що ж діяти в такому разі? Г. С. Сковорода наставляв своїх учнів: "Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні". 
   Дружба не терпить егоїзму. Є люди, які у стосунки між друзями не роблять ніякого внеску. Зрозуміло, що мало хто поважатиме таких людей, а намагатиметься обмежити зв'язки з ними, звести до приятельських. Люди іншого типу втрачають друзів і симпатії своїх знайомих через нетактовність, адже контакти з такими нікому не приємні. Нерідко це люди злосливі, в'їдливі, такі, що кепкують з інших. Хто ж буде дружити з такими? 
   Деякі особи не користуються повагою через те, що їх не цікавлять інші люди. Вони весь час говорять тільки про себе, а якщо хтось захоче висловитись, то не слухають, перебивають, знову заводячи мову про себе. Таким теж легко залишитись самотніми, втратити друзів: 
Коли тебе забуде рідний брат, 
Махни рукою, плакати не варт, 
Коли тебе забуде друг — подумай, 
Що сталося, що він тобі не рад. 
Д. Павлцчко. "Коли тебе забуде..." 
   У дружбі треба вчитися бути людиною. І хоч ніхто не застрахований від помилок, головне — уміти їх помічати в себе. Той, хто прагне до самовдосконалення, до самоосвіти, приваблюватиме да себе інших людей, легко знайде друзів. Усім хочеться бачити своїм другом вірну і щиру, духовно багату, всебічно розвинену і красиву людину, людину гуманну, з відкритим серцем, вогником у душі. 
   Яку пораду дати тим, хто шукає друзів? Пам'ятати, що найвірніший друг — це мати, яка ніколи не зрадить, не проміняє свою дитину на найкоштовніше, готова життя віддати, щоб до у скруті найдорожчій людині — синові чи доньці.