Речення з фразеологізмом "як курям на сміх"

Затія ця годиться курям на сміх.

Твір на тему "Як моя сім"я готується до Великодня"До Великодня мої батьки та бабуся готуються заздалегідь. Усю Страсну седми¬цю вдома панує якийсь піднесено-святковий і водночас урочистий настрій. Мама з бабусею скрізь прибирають, одне слово — готуються до свята. Та найважливіши¬ми для всієї родини цього тижня є три події. По-перше, вся родина готується до Причастя у Великий Четвер. Напередодні, у середу, ввечері, мама, тато, бабуся і я йдемо до церкви на вечірню, сповідаємося у нашого духівника отця Павла. Отця Павла ми знаємо давно — він частий гість нашої родини. Наступного дня, у Ве¬ликий Четвер, причастившись, радісні повертаємось додому. Серця наші спов¬нені радісного передчуття вже близького свята — Великодня. Подруге, у Страсну П'ятницю ми з бабусею, щойно я повернусь зі школи, знову йдемо до храму — вклонитися Плащаниці Господа нашого Ісуса Христа; якось я запитала бабусю: "А навіщо ми це робимо?" Вона на мить замислилась і відповіла: "Це, наче від¬дати останню шану померлій людині, попрощатися з нею. Уявляєш, як зраділи апостоли, побачивши воскреслого Христа. Радості їхній не було меж". 

І, нарешті, третя подія, для мене найцікавіша, — випікання пасочок. Це вже ми з бабусею удвох хазяйнуємо — я їй допомагаю. Бабуся спочатку ставить опару, потім, коли вона підійде, замішує тісто і випікає пасочки. Далі — вже моя справа. Я їх прикрашаю. І тут я даю волю фантазії — двох однакових пасочок у мене не буває. Бабуся завжди задоволена моєю роботою. 

А потім найголовніше — свята Великодня ніч. Усією родиною ми пізно ввече¬рі йдемо до храму. Мама намагається вдень покласти мене спати. "Це ж усю ніч у церкві на службі стоятимемо, не витримаєш", — каже вона. Та де там! Хіба я можу заснути, коли всі готуються до свята. "Мамо, я витримаю", — запевняю я її. 

У храмі людей — повно-повнісінько. Багато наших знайомих, мама з татом радісно вітаються з ними. Намагаємося стати ближче до вівтаря, щоб усе було добре видно. 

Та ось у храмі настала тиша, загасили усі свічки, лампади, вимкнули світло. Стало зовсім темно і тиша така, аж моторошно... А потім із вівтаря донеслося ледве чутно: "Воскресіння Твоє, Христе " — і засвітився у вівтарі вогник. Усі люди, як один, підхопили: "Ангели співають на небесах..." Священик вийшов із вівтаря із запаленою свічкою і вигукнув: "Христос воскрес!" Усі в храмі в один голос: "Воістину воскрес!" — і почали запалювати свої свічки від свічки отця Павла. Вмить цей вогонь розійшовся по храму. 

Потім був хресний хід. Уявляєте: ніч, темно — і ми, радісні, веселі, зі свічками йдемо навколо храму. Це так здорово! 

Знову ми зайшли в храм і почалася Великодня служба. Щоразу, коли священик вітав людей: "Христос воскрес!", усі дружно відповідали: "Воістину воскрес!" А наприкінці служби святили пасочки, і нас також кропили святою водою — вмить сон куди й подівся (а я вже таки добре стомилася і дуже хотіла спати). 

...Люди один по одному почали розходитися по домівках. Кожен ніс додому запалену свічку. Втомлені, щасливі, пішли додому й ми. 

Незабутня, свята Великодня ніч! Христос воскрес! 

Синіє безкінечне море, хвиля одна за одною затирає нерівності берегів, на поверхні води непорушно сидять птахи. Вони зовсім як неживі, тільки інколи піднімають голови, щоб роздивитись навкруги, щоб не проспати чогось важливого.

Здалеку дивишся на усю цю красу, помічаєш, як кораблі пропливають, як чайки спочатку літають десь високо у небі, а потім стрімко пірнають під воду. І все так тихо, без жодного звуку.

Літнього ранку море пречудове. Воно тихе та сріблясто-прозоре, а ще холодне та непорушне. Воно ніби чекає, доки зійде сонце та зігріє його своїм теплим променем. У цьому чеканні можна почути як жалібно десь вдалині викрикують чайки та баклани. Жодної хвилі нема, ніби вітер взагалі забув «оживити» море. Але ось ледь-ледь помітне тремтіння води, це напевно щось проплило під водою – рибка чи медуза.

З кожною хвилиною море починає змінюватися. Спочатку воно було спокійне та прозоре, аж ось стає світлішим та до прозорого додається трохи блакиті та лазурі. Це підводні водорості починають разом із течією ворушитися. Вони – мандрівники.

Разом із водоростями подорожують і найменші організми, які живуть у морських глибинах. Все навкруги оживає: з’являються переливчасті хвилі, з однаковою періодичністю «наздоганяють» одна одну, але ці «ігри» продовжуватимуться лише до тих пір, доки буде хоч маленький вітерець.

Солона вода трохи пахне чимось приємним та свіжим, інколи, через водорості, вона має й неприємний аромат. Коли стоїш на березі та вдихаєш повними легенями повітря, то здається, ніби твій організм наповнюється новою життєвою силою.

Море добре та привітне до тих, хто не порушує його законів, до тих, хто не намагається його знищити. Влітку воно огортає теплими водами наші тіла, своїм рокотом лікує наші душі. Сидячи біля моря та слухаючи як хвилі б’ються в береги, розумієш, що тут твій спокій, що тут твій світ.