Потрібен твір на тему "що таке людяність"

Зараз двадцять перше століття. Зло в нашому сучасному житті все примножується. Цій силі легко й просто завоювати світ. Вона не кориться ніяким нормам і законам. Я вірю, що у світі існують сили, які можуть подолати зло, — це людяність та добро.

Людяність — це одна з найкращих рис кожної особистості. Важливо вміти розуміти інших, ставити себе на їхнє місце. Слід бути людяним у будь-якій ситуації. Не можна одразу засуджувати когось, це неправильно. Життя — важка, мабуть, навіть дивна річ, тому може трапитися різне.

У будь-якій ситуації знайдуться люди, які не покинуть у біді, зможуть чимось до або дати пораду. Вони робитимуть добрі вчинки за велінням душі, не чекаючи якоїсь вигоди або винагороди.

Не можу не згадати пригодницького роману Івана Багряного «Тигролови». У творі зображується трагічна доля людини-особистості в радянському тоталітарному режимі. Автор доводить, що за будь-яких обставин кожен передусім має бути Людиною. Головною ідеєю роману є перемога добра над злом. Григорій Многогрішний утік з поїзда, як із жорстокої, злої реальності. Він урятував Наталку, подужавши ведмедя, і, знесилений, утратив свідомість. Коли чоловік прийшов до тями, то побачив, що знаходиться в будинку чужих людей. Він опинився в місті, що мало назву Зелений Клин. Іван Багряний писав цей твір на одному диханні: «Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі й виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником… Я не просто писав, я — жив і упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів». Згодом Григорій зрозумів, що дівчина, яку врятував, не покинула його в лісі. Наталчина родина до одужати Многогрішному, залишила його в себе жити, хоча не знала, хто він. Цим самим Сірки наражали себе на небезпеку. То були українці, колишні утікачі й вигнанці, яких колись розкуркулила радянська влада. Тоді панували важкі часи для нашого народу, та Сірки не покинули Григорія напризволяще. Родина розуміла, що без їхньої до він не виживе. Атмосфера Сірків, які прийняли й порятували Григорія, — тепла, довірлива, домашня. Українці здавна славилися своєю гостинністю й доброзичливістю.

Отже, можна з упевненістю сказати, що у світі існує людяність. Письменник Іван Багряний довів, що за будь-яких обставин не можна втрачати своє душевне багатство, потрібно зберегти в собі людину, повноцінну, самодостатню, вільну особистість, яка зможе проявити активну життєву позицію, перемогти зло. Ми повинні почати з себе: не зраджувати, не брехати, не заздрити, бути щедрими, співчутливими, чесними, щирими, справедливими. Коли кожна людина почне вдосконалюватися, згодом людяність та добро запанують у нашому суспільстві. Ми маємо до цього прагнути!

Пам’ятник Шевченку в Умані (встановлений у 1981 році) здіймається на косогорі над плесом Осташівського ставу.

Відомо, що в Умані Тарас Шевченко бував двічі. Вперше в дитинстві з батьком, коли возили на уманський ярмарок сіль із чумацьких промислів. Вдруге Тарас Григорович відвідав легендарне місто у свій приїзд в Україну у 1845 році. Тоді й милувався чарівними краєвидами дендропарку «Софіївка». Свідчення про це залишив на сторінках повісті «Княгиня», написаної російською, де порівнює уманський диво-сад з шедеврами садово-паркового мистецтва імператорського двору: «Видал я на своем веку таки порядочные сады, как, например, уманский и петергофский». Побачив поет і будівлю Базиліанського монастиря, де розгорталися драматичні події Коліївщини, описані в поемі «Гайдамаки», і старовинну міську ратушу, і побудований Потоцькими костьол, де нині облаштовано картинну галерею.

Після відвідання Умані Шевченко написав поему «Холодний Яр», де також згадується це місто. До речі, перший пам’ятник поету в Умані був встановлений в «Софіївці» — на Бельведері, над Нижнім озером.

Ім’я Кобзаря носить Уманський гуманітарно-педагогічний коледж. Є в місті також вулиця Шевченка. За дослідженнями відомого історика-краєзнавця Миколи Комарницького, міська дума довго добивалася дозволу увічнити пам’ять великого поета в назві вулиці ще до 1914 року, до столітнього ювілею. Лише в 1916-му вдалося досягти мети: вулицю Стару перейменували на вулицю Шевченка, і це була перша на Україні вулиця його імені.

ПРИКЛАД:Найчастіше уточнювальними бувають обставини місця, часу, а іноді — й обставини дії, означення, присудок, підмет, додаток.1. [звідки?] Згори, [а звідки саме?] з міста, текли до води запахи вечірніх лип. (Ю. Яновський.)2. [коли?] Рано, [а коли саме?] за холоду, з росою добре жати. (І. Франко.)3. Данилко [як?] радо, [а як саме?] з підскоком, біг до сусідів. (Петро Панч.)4. Над оболонню висять низько [які?] білі, [а які саме білі?] аж прозорі, хмари. (І. Нечуй-Левицький.)5. Під синім склепінням високого неба розкинувся [який?] широкий, [а який саме широкий?] аж до самого обрію, степ. (Ю. Бедзик.)Іноді виділення тих чи інших членів речення як уточнювальних залежить від того, який зміст вкладає автор у своє висловлювання. Відповідно до цього й вимовляються вони з різною інтонацією.1. [де?] Там, [а де саме?] далеко, [а де саме далеко?] на Вкраїні, сяє сонечко ясне. (П. Грабовський.) — [де?] Там далеко під горами смужкою блищить Дніпро. (І. Нечуй-Левицький.)2. [де?] У нас, [а де саме?] на Волині, найбільші й, мабуть, наймальовничіші озера. — Мені здається, що пейзажі [де?] в нас на Україні якоїсь приголомшливої краси й величі.