Будь-ласка мені треба зробити повний фонетичний розбір слів: брящати, вояччина, сузір'я, лізка. будь-ласка іть!

Бр'ашчати, во'ач:на,сузір'а

Здалеку ліс здається довгою темною смугою. Коли ми під’їхали до нього на лижах, виявилося, що ліс зовсім інший.

Дерева стояли в снігу, наче укутані пухкими білими простирадлами. Деякі гілки були чимось схожі на руки й ноги. Здавалося, змерзлі велетні зібралися тут, щоб погрітися в купі.

А лижників вони не пускають їхати далі: хапають за одежу, притримують. Ми побороли ці перешкоди й виїхали на широку галявину. Блискучий сніг вкривав її. Сонце визирнуло з-за хмар, і очам стало боляче від цієї білизни. Аж раптом сонна галявина прокинулася: пролетів вітерець, затанцювали сніжинки.

Захвилювалися навколишні дерева. Вітер зробився сильним, завив, а потім ніби заридав, наче голодний звір.

Як лютує мороз, щипаючи за носа, хапаючи за щоки! Він хоче подолати відважних лижників. Та намагання морозу даремні.

Стрілою ми мчимо між деревами, і нам нічого не страшно. Ми зникаємо в білій далечині.

До побачення, зимовий ліс!

 Оксанка встала рано. Вона написала листа батькові на фронт і перед уроками  вирішила зайти на пошту і вкинути листа у поштову скриньку.
За ніч підвалило снігу, і йти було важко. Край просіки росли кущі колючого терну. Неподалік  перед собою Оксанка побачила великого сірого собаку. Вона відразу догадалась, що це вовк, і страшенно перелякалась. Дівчинка вирішила лізти на дерево, але звір ліниво пішов у кущі. Оксанка боялася йти далі, та мусила вкинути лист саме сьогодні. Дівчинка повернулася додому і взяла берданку. Найстрашніше було минати місце, де сидів вовк. На снігу добре відбилися сліди його лап завбільшки з долоню. Ось і вулиця. Оксанка дійшла до пошти й укинула лист.