За будовою речення подыляються на: а) \поширені і непоширені; в) двоскладні і односкладні б)прості і складні; г) окличні та неокличні

За будовою речення є прості і складні (Б)

Діалоги з української мови
Діалог про Шевченка
Діалог про здоров’я
Діалог «Зустріч друзів»
Діалог «Словники в моєму житті»
Дитячий діалог
Діалог про місто
Діалог на тему « Функції мови»
Діалог на тему «Співбесіда»
Діалог на тему «Робота»
Діалог на тему «Мода»
Готовий діалог з прислів’ями та приказками
Діалог зі ввічливими словами: «Прохання про до
Діалог на тему «Мова і пісня»
Діалог «Навчання за кордоном»
Полілог: приклад. «Нове знайомство»
Готовий діалог на вільну тему « У лікаря»
Діалог «Рідна мова» або «Чому потрібно вивчати українську»
Діалог «Багатство та самобутність української мови»
Діалог «Однокласник» на уроці української мови
Діалог на тему "Спорт"
Діалог на тему "Майбутня професія"
Готовий діалог українською мовою “В бібліотеці”
Готовий діалог з української мови на тему "Музика"
Готовий діалог з української мови на тему «Літні канікули»
Діалог українською мовою на тему «Зустріч після канікул»
Готові діалоги з української мови на тему «Прогулянка»
Готові діалоги на тему «Українська мова»
Готові діалоги з української мови на тему "Школа"
Готові діалоги на тему "Телефонна розмова" - приклади, зразки
Як скласти діалог з української мови
Діалог – це різновид прямої мови, який має свої специфічні особливості:
1. При діалозі відбувається обмін інформацією між двома(власне діалог) чи декількома (полілог) учасниками розмови.
2. Кожне висловлювання учасника в діалозі називається реплікою.
3. Учасники діалогу почергово обмінюються репліками у форматі запитання/відповідь, ствердження/заперечення, ствердження/уточнення.
4. Найчастіше на письмі кожна репліка пишеться з нового рядка, з великої літери, перед нею ставиться тире.
5. Мова драматичних творів являє собою діалог (полілог), перед репліками ставиться ще ім’я дійової особи, якій вона належить.
6. Граматичною особливістю діалогічного мовлення є переважне вживання неповних речень, адже більшість інформації відома учасникам розмови з попередніх реплік, обставин розмови та позамовної ситуації.
Приклади діалогів з української мови
Діалог на тему «На вулиці» (за матеріалами «Русско-украинский разговорник» В.С. Калашник, А.Я. Опришко, А.А. Свашенко)
- Юначе, підкажіть, будь-ласка, як доїхати до обласної лікарні.
- Я можу провести Вас до тролейбусної зупинки, якщо хочете.
- Дякую, Ви дуже люб’язні.
- Ви, мабуть, уперше в нашому місті?
- Ні, але була тут дуже давно й погано орієнтуюся.
- Вам подобається місто?
- Не дуже. Багато шуму та зайвої метушні.
- Невже й будівлі на цій вулиці не подобаються?
- Будівлі дуже подобаються. Особливо старовинні.
- Так, сучасні будинки одноманітні, серед них небагато цікавого. А ось і потрібна Вам зупинка. Їхати треба п’ятим маршрутом, лікарня якраз на кінцевій зупинці.
- Щиро вдячна Вам! З Вами було приємно поговорити. До побачення!
- Бажаю успіху!

Діалог на тему «Знайомство»
- Привіт! Здається ти ходиш до тієї ж музичної школи, що й я. Я бачив тебе декілька разів. Мене Сашком звуть, давай знайомитися!
- Так, я теж тебе бачила. Я Олена. Я вчуся на фортепіано, а ти, мабуть, на гітарі?
- Так! Як ти здогадалася?
- Так от вона в тебе за плечима!
- А, вірно! Яка ти жартівниця! Тобі подобається музика?
- Зараз – дуже! А спочатку мене батьки змусили займатися, я не хотіла. Тепер я їм дуже за те вдячна. Я вважаю, музика – моє призвання!
- Нічого собі! Так ти щиро захоплюєшся музикою! Мені подобається, коли люди люблять те, що вони роблять.
- То мабуть, ти й сам такий?
- Звичайно! Музика завжди цікавила мене, покращувала настрій. А я сам вирішив вчитися грати – мені хотілося самому виконувати пісні моїх улюблених бітлів.
- Мені «Бітлз» також подобаються. Слухай, з тобою так цікаво розмовляти. У нас стільки спільного! Але, нажаль, мені далеко додому їхати – маю йти.
- Давай я проводжу тебе. Куди тобі?
- До кінцевої 25-го маршруту. А тобі?
- Сьогодні мені теж! Не зважай, у мене є вільний час. Мені буде приємно.
- Дякую! Тоді ходімо!

Дерева цілий день вимітали небо своїми зеленими мітлами, і надвечір з-за хмар таки виглянуло сонце. Воно було велике і засоромлене. Гроза змила втому не лише з вродливої природи - я майже фізично відчував, як у грудях забрунькувала радість...
Я сів на лавку в скверику й усміхався деревам, сонцю, пошматованим хмарам і перехожим. Потім поруч зі мною сіла дівчина. Вона, теж радіючи всім єством, жадібно впивала очима красу надвечір'я...
- Чому ви посміхаєтесь?
Вона здивовано глянула на мене і відповіла:
- Хіба я знаю?
Ми сиділи і посміхалися всім і всьому, а я - трішечки - посміхався лише для неї, і вона - трішечки - посміхалася лише для мене. І нам було прекрасно і весело, і між нами не було нічого, крім німої щирості.
- Боже мій, до чого тепер безсоромна молодь! - зупинився біля нас перехожий, сповнений гніву. Це був такий дисонанс* у надвечірній радості, що різонув навіть мої немузикальні вуха. Але я посміхнувся йому й мовив:
- Це ви, мабуть, не про нас кажете...
- Ні, я кажу про вас! - перехожий аж тупнув ногою.
- Даруйте, але ми нічого не робимо.
- Хіба можна так зухвало показувати всьому світу своє щастя?
- У нас немає ніякого щастя, - посміхнулася йому дівчина. - У нас є тільки радість.
- І до того ж, у кожного своя, - докинув я.
- Ви ображаєте людей, ви своєю поведінкою наводите тінь на теперішню молодь, - вичитував нас перехожий.
- Хіба посмішка може когось образити або накинути тінь? - допитувався я, хоч і не сподівався ніякої відповіді.
Я знав, що він повчатиме нас, доки не зіпсує настрою і мені, і дівчині, і вечорові. А потім піде, задоволений собою так, ніби й справді утнув щось дуже гарне.
- Ну, чого ви сидите перед очима у всіх і шкірите зуби? - дощуль-пувався він. - Хіба для вас мало закутків?
- Чого це посмішки треба ховати по закутках?
- Бо треба поводитись пристойно.
- Ви, певне, думаєте, що ми... закохані? - раптом запитала дівчина.
- У всякому разі, якісь там фиглі-миглі між вами є, і не треба ними муляти очі порядним людям.
- Та ми навіть не знайомі! - засміялася дівчина.
Від несподіванки він ледве не став кам'яним монументом.
- Як? Ви навіть не знайомі? І ви сидите поруч і посміхаєтесь одне одному перед очима цілого міста?
Мені здавалося, що він репне від гніву. Він так заходився шпарувати нас банальностями, що навіть сонце спіткнулося і нахромилося на вістря тополі. Я хотів уже заткнути вуха і сторчма кинутися, куди влучу..