Іть знайти твір пвд назвою"маруся" почитаєтся на 1 речення "дзвін гудів велечезний дзвін печерської лаври

Дзвенів, гудів на весь Київ величезний дзвін Печерської лаври. Паперть рясно вкрили люди. Вони ходили тісними купами, немов кожен з них боявся загубитися в натовпі.

         Тільки один високий парубок стояв собі віддалік самотньо. Нещодавно він скінчив своє чумакування й змінив дьогтяну сорочку на синій жупан. Вертаючись додому, зайшов дорогою до Києва, щоб вклонитися святим місцям і подякувати Богові за успіх.

         Повз нього пройшла чудесної краси дівчина. Вона була рум’яна, як зоря, повна, свіжа, молода й здорова. Керсетка яскравого малинового оксамиту добре обіймала стрункий її стан. Біла, як сніг, сорочка чудесно відтіняла ніжне тіло. Пишно вишиті візерунками рукава нагадували лебедині крила. Пов’язані на голові барвисті стрічки, перевиті барвінком, створювали над свіжим чолом пишну корону. Стрічки маяли позаду своїми кінцями, як широка веселка.

         Поруч неї ішов дід. Сиву його чуприну вітер закинув назад. Червоне лице з навислими бровами й білими вусами не було старезне. Але, вдивившись у глибокі зморшки високого лоба, у вираз колись метких очей, що звикли вистежувати в широкому степу татарина, можна було налічити йому багато десятків років. Старий ішов повільно, але не відставав від дівчини. Статечно ступав він великими кроками по стародавньому камінню…

         Серце парубка нерівно калатало, коли він підійшов до старого, зняв перед ним шапку і вклонився. Старий і собі підсунув вище шапку й віддарував йому поклін. Петро Чайка впізнав парубка, з дідом котрого за молодих літ козакував.

         Земляки побралися за шапки й давай цілуватися. Завтра домовилися разом вирушити до рідного села.

- Добрий парубок, - сказав старий Чайка, коли той собі пішов. – У нього в очах ясно, то можна думати, що й душа не чорна.

Онука не відповідала ні слова, хоча цілком з ним погоджувалась, а про очі могла б багато більше розказати.

Пожежа в степу. Папір, акварель (21,4 × 29,6). [Н. p. 12.V] 1848.

Внизу посередині малюнка чорнилом авторський підпис і дата: Т. Шевченко 1848.

Малюнок наклеєний на альбомний аркуш, на якому справа вгорі чорнилом позначено: 41.

На верхньому краю альбомного аркуша олівцем напис: Оригинальний рисунокъ Шевченки, подаренный г-мъ Шрейберомъ.

Під малюнком по нижньому краю альбомного аркуша тушшю напис: Видъ степнаго пожара въ киргизской степи во время слЂдованія транспортовъ въ УкрЂпленія близъ Аральскаго Моря. 12-го мая 1848 года въ вЂденіи Г. М. Шр... на заливъ р. Ори.

Про пожежу в степу під час переїзду експедиції О. І. Бутакова з Орська до Раїма Шевченко розповідає в повісті «Близнецы»:

«Я стал внимательнее всматриваться в горизонт и, действительно, вместо тучки увидел белые клубы дыма, быстро исчезающие в раскаленном воздухе. К полдню пахнул навстречу нам тихий ветерок, и я почувствовал уже легкий запах дыма... И пока транспорт раскидывался своим исполинским каре вокруг залива, я уже купался в нем. Пожар был все еще впереди нас, и мы могли видеть только один дым, а пламя еще не показывалось из-за горизонта. С закатом солнца начал освещаться горизонт бледным заревом. С приближением ночи зарево краснело и к нам близилось. Из-за темной горизонтальной, чуть-чуть кое-где изогнутой линии начали показываться красные струи и язычки. В транспорте все затихло, как бы ожидая чего-то необыкновенного. И, действительно, невиданная картина представилася моим /5/ изумленным очам. Все виденное мною днем, как бы расширилось и облилось огненными струями почти в параллельных направленнях. Чудная, неописанная картина! Я всю ночь под своєю джеломейкою и, любуясь огненною картиною, вспоминал нашего почтенного художника Павлова...

Вблизи транспорта, на темной, едва погнутой линии и на огненном фоне, показался длинный ряд движущихся верблюжьих силуэтов... Верблюды двигались один за другим по косогору и исчезали в красноватом мраке, точно китайские тени. На одном из них, между горбов, сидел обнаженный киргиз и импровизировал свою однотонную, как и степь его, песню. Картина была полная» (див. т. IV, стор. 89, 90 1).

Про цю пожежу розповідає також О. І. Макшеєв:

«На другой день после нашего выступления мы видели вдали паль, то есть огонь, пущенный киргизами по степи, чтобы сжечь старый ковыль и дать возможность беспрепятственно расти свежему, и долго любовались, как отдельные сначала огоньки постепенно сливались в непрерывные нити, сопровождаемые сильным заревом. По желанию генерала Шрейбера Шевченко нарисовал акварелью эту импровизированную иллюминацию и подарил ему свой рисунок» (А. Макшеев, Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю, СПб., 1896, стор 29).

В літературі зустрічається під назвою «Вид пожара в киргизской степи» («Шевченківський збірник», т. I, Пб., 1914, стор. 120 — 121).

Внизу посередині малюнка чорнилом авторський підпис і дата: Т. Шевченко 1848.

Малюнок наклеєний на альбомний аркуш, на якому справа вгорі чорнилом позначено: 41.

На верхньому краю альбомного аркуша олівцем напис: Оригинальний рисунокъ Шевченки, подаренный г-мъ Шрейберомъ.

Під малюнком по нижньому краю альбомного аркуша тушшю напис: Видъ степнаго пожара въ киргизской степи во время слЂдованія транспортовъ въ УкрЂпленія близъ Аральскаго Моря. 12-го мая 1848 года въ вЂденіи Г. М. Шр... на заливъ р. Ори.

Про пожежу в степу під час переїзду експедиції О. І. Бутакова з Орська до Раїма Шевченко розповідає в повісті «Близнецы»:

«Я стал внимательнее всматриваться в горизонт и, действительно, вместо тучки увидел белые клубы дыма, быстро исчезающие в раскаленном воздухе. К полдню пахнул навстречу нам тихий ветерок, и я почувствовал уже легкий запах дыма... И пока транспорт раскидывался своим исполинским каре вокруг залива, я уже купался в нем. Пожар был все еще впереди нас, и мы могли видеть только один дым, а пламя еще не показывалось из-за горизонта. С закатом солнца начал освещаться горизонт бледным заревом. С приближением ночи зарево краснело и к нам близилось. Из-за темной горизонтальной, чуть-чуть кое-где изогнутой линии начали показываться красные струи и язычки. В транспорте все затихло, как бы ожидая чего-то необыкновенного. И, действительно, невиданная картина представилася моим /5/ изумленным очам. Все виденное мною днем, как бы расширилось и облилось огненными струями почти в параллельных направленнях. Чудная, неописанная картина! Я всю ночь под своєю джеломейкою и, любуясь огненною картиною, вспоминал нашего почтенного художника Павлова...

Вблизи транспорта, на темной, едва погнутой линии и на огненном фоне, показался длинный ряд движущихся верблюжьих силуэтов... Верблюды двигались один за другим по косогору и исчезали в красноватом мраке, точно китайские тени. На одном из них, между горбов, сидел обнаженный киргиз и импровизировал свою однотонную, как и степь его, песню. Картина была полная» (див. т. IV, стор. 89, 90 1).

Про цю пожежу розповідає також О. І. Макшеєв:

«На другой день после нашего выступления мы видели вдали паль, то есть огонь, пущенный киргизами по степи, чтобы сжечь старый ковыль и дать возможность беспрепятственно расти свежему, и долго любовались, как отдельные сначала огоньки постепенно сливались в непрерывные нити, сопровождаемые сильным заревом. По желанию генерала Шрейбера Шевченко нарисовал акварелью эту импровизированную иллюминацию и подарил ему свой рисунок» (А. Макшеев, Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю, СПб., 1896, стор 29).

В літературі зустрічається під назвою «Вид пожара в киргизской степи» («Шевченківський збірник», т. I, Пб., 1914, стор. 120 — 121).

Попередні місця збереження: власність І. П. Шрейбера, М. М. Миронова.

Начерк до цього малюнка див. № 141.

Объяснение: