Твір на тему як я проводжу свій вільний час?

Я приходжу зі школи, роблю домашні завдання, а потім іду грати з друзями у футбол або до спортивної секції — я серйозно займаюся альпінізмом і тенісом. Коли повертаюся додому, зазвичай маю вільний час. Допомагаю мамі вимити посуд або батькові — щось відремонтувати в домі (чи ми йдемо до гаражу щось полагодити в машині). Потім ми граємо в різні ігри — шашки, шахи, нарди. Крім того, я дуже люблю читати. Мені дуже подобається фантастика, особливо Рей Бредбері та Олді, а також детективи, в першу чергу Агати Крісті й Чейза. Мені завжди цікаво розгадувати хитросплетіння сюжету: хто є злочинцем, які його мотиви? І що заплутаніший сюжет, то захопливіше.

Якщо я не читаю, то дивлюся телевізор. Я дуже люблю старі фільми-комедії, вони здаються мені більш людяними та добрими, ніж сучасні: «Кавказька полонянка», «Діамантова рука», «Операція “И”». Але мені подобаються й нові стрічки. Наприклад, дуже цікавим виявився фільм «Адмірал» із Костянтином Хабенським у головній ролі. По-перше, мене захопив сюжет, а по-друге, і це головне, закортіло більше дізнатися про революцію початку XX століття, громадянську війну й особистість адмірала Колчака. Я перечитав неймовірну кількість літератури та дізнався багато нового й цікавого. Наприклад, виявилося, що Колчак був не лише моряком і адміралом, а й науковцем, дослідником полярних земель.

Вихідні дні я завжди проводжу активно: залежно від пори року катаюся з друзями на велосипедах, роликах або лижах чи ковзанах. А минулих канікул ми з класом ходили в похід! Ми пройшли пішки майже всю область, відвідували музеї та визначні місця нашої малої батьківщини, ночували в наметах, варили кашу на вогнищі, співали пісень під гітару. От коли було весело й цікаво!

Коли настане зима, поїду до Карпат — кататися на лижах. Мрію так спускатися з найкрутіших гір, як це роблять спортсмени. Впевнений, що в мене вийде! А ще мрію поїхати до Парижа, щоб побачити Лувр і славетні витвори мистецтва, які в ньому зберігаються. Тож буде куди витратити вільний час!

Україна має дуже багату культуру, яка передається від одного покоління до іншого. З давніх часів, для нашого народу характерними були мудрість та виваженість. Ці та багато інших рис були закладені в народних обрядах, звичаях, ну і, звичайно, фольклорі. Саме через усе це і формувався наш культурний та національний світогляд.Характерним для нашої культури є те, що дохристиянські звичаї тісно переплелися з релігійними, що призвело до утворення тих норм і обрядів, які відомі нам і нині. Обряди охоплюють усі сфери життя людини, вони є важливим елементом української культури. Яскравим прикладом є сімейне життя, особливо весілля, яке включало велику кількість різноманітних обрядів. Важливою подією будо народження дитини у родині. Вагітну жінку не дозволялося ображати та сварити.Необхідно було приховувати вагітність як можна довше, щоб ніхто не позаздрив і не спричинив зла при народженні дитини. Щоб новонароджений був здоровим та сильним, при першому купанні використовували святу воду. Дівчатам клали молока, меду, квітів, щоб були красивими, а хлопчикам клали дев’ясилу, щоб були сильними та здоровими. Дитину одразу ж необхідно було охрестити, щоб не була кволою та слабкою. У церкві, під час хрещення, вагому роль відіграють хрещенні батьки, яки вважаються другими батьками і допомагають дитині протягом усього її життя. Після обряду, зазвичай сходяться усі друзі та родичі з подарунками.Отже, звичаї та обряди, це вагомий елемент української культури і по нині. Вони відіграють важливе значення і в сучасні часи. Цей багатий скарб передається нам із покоління в покоління, тому ми повинні його зберегти і дотримуватись правил, адже вони супроводжували і допомагали нам протягом багатьох віків. Не зважаючи на час, деякі традиції та звичаї залишаються і будуть залишатися актуальними.

«Найбільше щастя в житті - це впевненість, що тебе люблять». Ст. Гюго
Жодна людина не зможе жити без любові, взаєморозуміння і підтримки. Йому необхідно бути комусь потрібним, необхідно, щоб у нього вірили. Тільки за до віри і турботи він стане по-справжньому щасливою. Самий близький моєму серцю людина - бабуся. Вона замінила мені всіх, вона й була для мене всім, нікого і ніколи я не любила сильніше, ніж її. Як боляче усвідомлювати, я більше ніколи не побачу її ласкаву усмішку, не закопаюсь особою в пухнасті русяве волосся. І хоча моєї бабусі немає в живих, вона завжди буде незримо зі мною: в думках, вчинках, спогадах. Подумки повертаючись у дитинство, я мимоволі згадую ту безмежну ніжність, ту любов, що вона мені дарувала. В моїй пам'яті назавжди закарбувався її образ: блакитні очі, поверх яких, майже на кінчику носа, влаштувалися яскраво - зелені окуляри, розпатлане волосся, натруджені руки, а ще синє плаття в білий горох. Коли бабуся посміхалася, в куточках губ і на щоках з'являлися дуже милі ямочки. Я була готова на все, лише б побачити її щиру посмішку. Коли я була маленькою, бабуся читала мені казки, оповідання, вірші. Вона завжди вчила бачити красу в навколишньому світі, бути працьовитою, з повагою ставитися до людей, до навчання, з любов'ю і фантазією готуватися до уроків. Ми часто з нею грали в настільні ігри, ходили в цирк, в музеї. Самим запам'ятовується подією в моєму житті став похід з бабусею на ярмарок. Як зараз пам'ятаю, кругом веселощі, невгамовна дітвора з усіх ніг носиться між наметами, продавці, веселими віршиками, та примовками заманюють покупців. Бабуся сміялася, і від цього на душі ставало трішки тепліше. А потім ми під гітару співали пісні. Вона співала весело, задерикувато, вкладаючи всю свою душу, говорила: «Хто пісні співає того хворість не бере». На ярмарку ми купили ляльку, тряпочную, нічим не примітне. Коли моє серце охоплює смуток, мені достатньо взяти її в руки, згадати цей чудовий, повний чарівництва день, і я знову посміхаюся. З бабусею ми часто виїжджали на природу. Вийдеш з електрички, спустишся до річки, подивишся на навколишню красу - серце співає! Прокидаючись вранці, бабуся казала: «Геть нудьгу! Геть хвороби! Займатися фізкультурою буду я!» В такі хвилини вона схожа на сирливу дівчисько, така смішна і пустотлива, коли , роблячи зарядку охає, але не зупиняється. Заряджала бабуся оптимізмом всіх. Дуже подобався її дзвінкий, ручейковий сміх, ясний розум, гумор, любов до життя, до людей. Вона горда, ніжна, трудолюбива, прониклива і терпляча. Бабуся завжди вражала мене нестримною тягою до життя, прагненням зробити його яскравішим, цікавішим, повніше. Вона завжди говорила: « Життя - безцінний дар, даний нам згори. Ми живемо лише раз, тому треба дорожити кожною хвилиною, секундою свого існування. Протягом часу немає нічого схожого, все змінюється і не може