Переказати текст мінерал мудрості за планом. текст на картині. план: 1абзац) користь від солі. 2.(абзац) де видобувають мінерал мудрості (сіль) 3.(абзац)мудрі вислови про сіль. іть будь ласка!

От і прийшла весна. дихається легко, свіжий вітер і сонечко знову радують своєю посмішкою. я їм посміхаюся у відповідь, тому що мені подобається ця пора року.  природа  оживає й готується до нових подвигів. річки наповнюються снігами, що тануть, лісу оживають, звірі й птахи вертаються у свої гнізда навесні все стає якимось казковим і незвичайним. щодня перетворюється в маленьку казку. я встаю рано ранком і відразу ж іду гуляти на вулицю, тому що весна дарує своє тепло й хоче, щоб воно вселилося в кожну людину. дорослі не розуміють, чому я радуюся. я радуюся новому життю

Що це за гамір надворі? невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.     у   дворі    нашого будинку росте горобина. давно вона росте, гордлива ті іноді журлива   красуня, з солодким червоним намистом. кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. я  навіть не пам»ятаю коли її там  ще не було. стара вона та розлога. ніби царівна усьго саду. останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі — птахи. щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди…     ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом. - люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла   свої ягідки, наше улюблене ласування. -так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки. -ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам — ніжним голосочком відповіла садова царівна. -якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. так я й стояла б в зажурі весь час. -та ми ж друзі! і завжди будемо   один -одному! ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі — весело зачиркали пташеки. — тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.