Отримати будинок мрії – це реально чи неможливо? У кожної людини є свої переваги, мрії і погляди на життя. І для багатьох людей метою їхнього життя є реалізація їх ідей, заповітних бажань і мрій. Яке відмінність між звичайним житлом і житлом мрії?
На мій погляд, будинок мрії – це ідеальний будинок. Я думаю, будь-якій людині хотілося б мати своє житло, про яке він, можливо, мріяв усе своє життя. Одні мріють про будинок саме для себе, інші – про будинок для себе і своєї улюбленої сім’ї.
Як виглядає будинок моєї мрії? В майбутньому я хочу мати дім, який буде фортецею для мене, моїм особистим притулком і, звичайно ж, буде влаштовувати мене у всьому. Можливо, це котедж або будиночок біля озера. Я думаю, це підходящий варіант для мене і моєї майбутньої сім’ї. Адже там чисте повітря, навколо природа, і це дозволить мені бути здоровою і щасливою. Біля будинку мені хотілося б мати сад, де буде багато гарних квітів, які зазвичай радують очі. Будинок моєї мрії повинен бути зручним, добре спланованим і двоповерховим. Перед будинком я хочу зелену галявину, з невеликою кількістю квіток.
У моєму майбутньому житло повинна бути велика кухня,комора, їдальня, зручна вітальня з каміном і великими вікнами на першому поверсі. Також там має навчальне місце і дитяча кімната для моїх майбутніх дітей. Я звичайно не фанат розкоші, але в моєму домі не завадили б різні сучасні зручності та високотехнологічні прилади. Обов’язково повинна бути система охолодження, центральне опалення та газ. Ще біля будинку мені хотілося б мати гараж, в якому я займалася б музикою. У дитячій кімнаті має бути багато м’яких, кумедних іграшок, книжкова шафа, стіл для навчання і дитяча ліжко. У спальні – одне велике ліжко, дзеркало з високим комодом і шафа для одягу, ну а далі по дрібницях.
В моїй кухні повинні бути такі необхідні пристосування як кавоварка, електрична піч, кондиціонер і посудомийна машина. У вітальні повинен бути камін, біля якого я з моєю родиною могли б грітися вечорами, розповідаючи забавні історії один одному. Також там повинен бути телевізор з м’яким диваном, кавовий столик і так далі.
Дизайн кімнат я хотіла б придумати сама, на мій розсуд. Також було б чудово мати кімнату відпочинку і розваг, де мої майбутні діти могли б грати і відпочивати. У такій кімнаті повинні бути дитячі тренажери для розвитку їх м’язів, а й також у цій кімнаті хотілося б мати тренажери для дорослих, щоб підтримувати себе в нормальній здоровій формі. Я хочу мати сучасну і досить нові меблі. І последнеечто я хотіла б бачити у своєму домі – це балкон на другому поверсі.
У висновку я хочу сказати, що це житло моєї мрії варто того, щоб намагатися отримати його. Наш будинок – наша фортеця, і тому він повинен бути таким, яким хочеться бачити його нам.
Софійка побачила, що вона, вже доросла, приїхала з Києва до свого містечка, вирішила прогулятись і надибала ресторан, який дуже схожий на казковий морський світ з її улюбленої казки.
У ресторані вона зустріла дорослого Вадима, він просить Софію за стіл, замовляє багато страв, має гроші і гарну машину. До нього дзвонить Ірка Завадчук, адже він тепер з нею. Раптом Вадим показав Софійці власника ресторану, яким виявився… Сашко. Він подарував їй квіти, сказав, що хоче бачити її кожного дня і зробив пропозицію руки та серця
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Напишите сочинение рассуждение использовав, примеры из : "и на земле нет больше удовольствий, чем слово, что нас объединяет"
пору всеобщего разделения, когда десятки миллионов русских разбросаны по миру, когда само тело исторической России, ее исконная земля разодрана на четыре части – на ныне суверенные Россию, Украину, Белоруссию и Казахстан, – когда нет у нас единомыслия в государственном строительстве и единодушия в Вере, мы все еще не только называем себя, но и остаемся русскими. Так что же нас объединяет в народ?
Любой народ имеет, во-первых, общих единокровных предков. И каждый из нас, русских, числит в своих предках и князя Александра Невского, и купца Кузьму Минина, и полководца Александра Васильевича Суворова, и ученого Михаила Васильевича Ломоносова… Взглянем на их портреты – родные глаза смотрят прямо в наши души. Свои, кровные – наши отцы и деды, не то, что какой-нибудь Наполеон или адмирал Нельсон.
Всякий народ хранит общие установления и законы, и наши русские нравственные законы не позволяют нам, как народу, быть жестоким к слабым, отказывать в народам, просящим у нас подмоги, кичиться перед другими нациями своим умом или достижениями.
Каждый народ помнит, что у него одна на всех история. И для русских иго татарское, нашествие французское, Первая и Вторая мировые войны, как и сегодняшнее порабощение инородцами, – это наша общая судьба, испытания, данные Богом всему народу, чтобы в освобождении от ига, от беды проявлять свою национальную волю к жизни.
Укорененность в своем Отечестве тоже объединяет нас в народ. Наша Родина поистине является землей отцов, поскольку их прах веками ложился в эту землю и тяга к родной земле такова, что умирающие на чужбине подчас завещают только одно – быть похороненными в земле отеческой или хоть когда-нибудь лечь в нее костьми.
У нас, у русских, как у всякого народа, один язык – именно язык определяет наш национальный характер и мировоззрение. Ведь недаром у славян понятие «народ» заключено в слове язык. Русский язык – это не одно только средство общения, как нам старательно внушают со школьных лет. Русский язык – это наш общий взгляд на мир, на семью, на государство. К примеру, слово счастье исконно означает не безудержное наслаждение жизнью и удовольствиями, счастье по-русски – это своя часть, своя доля в земной жизни человека. Эта доля может быть трудной, полной испытаний, но и ее русские признают счастьем. А у китайцев, наоборот, иероглиф счастья – свинья под крышей, то есть теплый хлев и сытость. Ни один русский человек, даже жизнь положивший исключительно на собственное благополучие, это китайское счастье никогда подлинным счастьем не признает.
Прежде русский народ имел еще два важнейших общих установления: Православную Веру и Самодержавное Царство. Православие было настолько частью русскости, что в документах государственного образца для жителей России не существовало графы национальность, была графа «вероисповедание», где прописано «православный», что практически являлось почти синонимом «русского». Самодержавие – объединявшая нас многовековая форма правления – тоже было сплачивающим центром. Царь – военный вождь, организатор славных русских побед и заботливый о подданных Отец, творивший и расправу и милость.
В 1917 году все переменилось. Православие и Самодержавие перестали быть скрепами единства русского народа. Религиозное мировоззрение русских стало мозаичным – это и православные христиане с самыми разными взглядами не только на бытие, но и на саму Веру, это и атеисты, и язычники, даже мусульмане и католики. Все они называют себя русскими и при этом искренне не любят друг друга за несовпадение взглядов, и на примирение их мировоззрений вряд ли можно надеяться.