Твір про випадок із життя класу з повчальним змістом

Улітку мене часто будив дріб дятла. Я вставав, підходив до вікна і прислухався, звідкіля доноситься переривчастий дріб. Побачити дятла було не так-то просто. Біля нашого будинку багато різних дерев. Тут і тополі, і клени, а просто напроти вікна моєї кімнати — стара береза. Вона досить висока, з товстим стовбуром. Дятел міг бути і на березі, а міг — і на сусіднім дереві. Дятли в наших краях не дивина. Особливо багато великих строкатих дятлів. У них міцний дзьоб, твердий хвіст, червонуваті груди. Коли гуляєш парком або біля будинку і чуєш знайомий дріб, мимоволі зупиняєшся, піднімаєш голову і розглядаєш дерево. Де там дятел? Нарешті бачиш самого дятла. Намагаєшся ближче підійти до дерева, щоб краше розглянути птаха. Напевно, і дятел гає за людиною, тому що він на якийсь час завмирає, припиняє свою звичну роботу, а потім, начебто дражнячи, зиґзаґом, дуже спритно переміщується стовбуром і гілками і миттєво зникає з очей. А потім дріб раптом лунає вже із сусіднього дерева. І коли він устиг перелетіти туди? А може, це інший дятел? Із землі дятла розглянути важко. Але того дятла, що будив мене ранками, мені так жодного разу побачити і не вдалося. Але якось не дріб дятла, а страшний тріск дерева розбудив мене. Усю ніч ішов дощ, хиталися під натиском сильного вітру крони дерев. Підійшовши до вікна, я побачив, що нібито якийсь жорстокий велетень вивернув знайому березу з землі. Я вийшов, щоб розглянути зламане дерево, і знайшов у його стовбурі велике дупло, а в ньому — гніздо. Гніздо було порожнім. Мене вразило, що дупло ніби хтось відполірував зсередини. Може, це було гніздо того дятла, який будив мене ранками? Я дбайливо вийняв його з дупла, щоб перенести на сусіднє дерево. Виніс з будинку драбину і заліз на дерево, котре, як мені здавалося, облюбують майбутні пернаті мешканці берези. Між товстих гілок поклав гніздо. З того часу мене перестав будити дятел, але я не втрачаю надії. Одного разу вранці почую в себе в кімнаті знайомий дріб, вибіжу на вулицю і скажу: «Привіт. Я чекав тебе, дятле».

1) Йшла вона з ненькою Варварушкою купатися в озері; а в лісі, як навмисне, ягідка за ягідкою – стигла суниця так і заманює глибше в гущавину (М.Телешов «Крупеничка»). 2) Роздав він скоріше всі залишки, струснув порожнею торбинкою, вклонився всім на прощання і пішов потихеньку своїм шляхом, спираючись на палицю (М.Телешов «Крупеничка). 3) І тільки-но він її поцілував, красуня розплющила очі, прокинулась і привітно глянула на нього (Ш. Перро «Зачарована красуня»). 4) Але хоч яким би спокійним було море - завжди коло берега воно ледь-ледь коливалося, вода злегка підіймалася, як груди дитини, що спить (Г.К.Андерсен «дикі лебеді»). 5. Еліза думала, що вона все ще бачить сон, - так дивно було летіти в повітрі, високо над морем (Г.К.Андерсен «дикі лебеді»).

Прислівники дії  відповідають на питання: як? яким чином? (як? – навмисне, потихеньку, привітно, злегка, високо).

Говорюща риба - головний персонаж однойменної казки Емми Андрієвської. Вона була "соромом родини", бо мала чинити так, як інші - мовчати. Тому балакуху вигнали подалі від риб'ячої громади. Автор наділяє свою героїню кращими рисами характеру: привітністю, щирістю, добротою, бажанням до вірністю. Єдиний її недолік - зайва балакучість, коли не було співрозмовника, то говорюща риба розмовляла сама з собою. Їй пощастило зустріти рибалку, з яким балакуха заприятелювала. На жаль, через свою довірливість говорюща риба закінчила життя на сковорці рибалчиної дружини. Приятель риби, небалакучий рибалка, був невдахою: йому не щастило з уловом, дружина завжди сварилася, докоряла чоловікові за малий улов. А говорюща риба зрозуміла його краще, ніж люди, і стала допомагати. Рибалка був добрим, не здивувався зустрічі з балакучою рибою, став їй за товариша. Він прислухався до порад нової приятельки і був щасливий від знайомства з нею. Коли рибалці стало щастити на річці, він вирішив віддячити говорющій рибі й запросив її в гості. Чоловік так і не дізнався про смерть приятельки, тому довго чекав її біля річки.