Спишіть речення, ставлячи пропущені розділові знаки.підкресліть однорідні члени речення. 1. співають дзвінко сонячного дня птахи і листя вітер і хмаринка. працею людина і сильна і красива. а маки процвітають білим сивий і червоним квітом. і раптом у вікні жар-птиця вважається чи мириться мені.

Співають дзвінко сонячного дня птахи,і листя,вітер.і хмаринка.(однорідні:птахи,листя,вітер,хмаринка)
Працею людина і сильна,і красива(сильна,красива).
А маки процвітають білим,сивим і червоним квітом.(білим,сивим,червоним)
І раптом, у вікні жар-птиця вважається ,чи мириться мені (вважається,миритися)

Працею людина і сильна, і красива.А маки проувітають білим, сивив і червоним квітом. І раптом у вікні жарптиця , вважається чи мириться мені.

Потрібно відноситись до людини так, як ти хочеш, щоб вони відносились до тебе.Потрібно бути добрим і щедрим.Як у творі "Тореадори з Васюківки" Ява і Павлуша завжди робили все разом. Іноді вони сварилися, але це було ненадовго.Друзі помирилися і знов шукать нові пригоди.А у творі "Митькозавр із Юрківки"Митько і Сергій також друзі в них було багато веселих пригод.На мій погляд твір "Митькозавр із Юрківки" схожий на твір "Тореадори з Васюківки".Але наш клас читав ще один твір "Таємне товариство боягузів або засіб від переляку √9".У Клима не було багато друзів, але були вороги.Згодом Клим найшов собі друзів і в таємному товаристві.В нього також було багато веселих і небезпечних пригод .За цими творами можна сказати і висновок, що саме безссмерття і добро вічність і краса основа життя людини на землі.

Ришки, малий Чіпка нікого не любив (П. Мирний).I ніхто того не чує, не знає, не бачить, опріч Марка маленького (Т.Шевченко).Крім цих прапорів, на довгому держалні маяв ще білий прапор (С. Скляренко).Bін пригостив яблуками всіх дітей, які були в дворі, і дорослих, не виключаючи й самого Степана (В. Шевчук). Тільки на відміну За винятком баби від козака, що не може обійтися без товариства, ворожбитові потрібна самот Hiсть, тиша і спокій (В. Рутківський). Ні небо, ні земля ніколи, навіть у снах, не покидають людини. (М.Стельмах.)