Будь ласка неблизький путь, дорогий салямі, набридливий цеце, смачний івасі, породиста собака, широке дніпро, дорогий кашне, новий атс, сильна нежить, біла тюлю.

Будь ласка, неблизька путь, дорога салямі, набридлива цеце, смачна івасі, породистий собака, широкий Дніпро, дороге кашне, нова АТС, сильний нежить, білий тюль.

Час біжить, немов пісок крізь пальці.
Хтось скаже що воно подібне до води, але це не так.
Час - це особа на воді ... це пісок, тонкою цівкою біжить з долонь, складених ківшиком. Щось іде безповоротно, а якісь піщинки залишаються на руках. Їх прийнято називати спогадами.
Іноді в піску попадаються маленькі гладкі камінці. Іноді це бурштин, іноді - галька. Кожен такий камінчик, яким би він не був, безцінний, якщо він залишився в руках. Але це буває рідко.
Найчастіше залишаються саме піщинки. А камінці ... вони на мить застрягають, а потім прослизаються крізь невелику щілину між долонями. Більше їх не вдасться знайти. Будь це шматочок бурштину або ж звичайний камінчик.
Але, якщо вже щось окрім піску і залишається в руках, то це саме галька, а не дорогоцінний бурштин.
Ми встаємо, і гидливо обтрушувати руки від прилиплих камінчиків. Непоказних і некрасивих. Ми копаємося в білосніжному піску в пошуках того маленького шматочка бурштину. І не знаходимо.
Так само і в житті. Те ж і з людьми.
Ти потримав шматочок бурштину в руках, але він вислизнув від тебе. Ти не зміг утримати. Йому не було за що зачепитися. З тобою залишився негарний камінчик, і ти струсив його з долоні. Як сміття.
Це зламало його життя. А ти пройшов мимо, не помітивши. Пішов шукати в безкрайніх дюнах життя свій шматочок бурштину. Який вже давно належить іншому. Для них ти теж звичайний камінчик-липучка, що так охоче пристає до мокрої шкірі.
Пізніше, коли ти сам загубишся серед пісків, тобі знову зустрінеться той камінчик. Але тепер це вже не даремна галька. В чужих руках він перетворився на дорогоцінний камінь. Бажаний бурштин. Він буде дивитися на тебе і не дізнаватися. Для нього ти колись був сяючим, немов сонце, і твої очі були подібні морю, а тепер ... піщинка. Одна з мільярдів.
Що тоді тобі залишиться? Нічого. Шукати далі і намагатися не помилитися. Можливо, десь у піску є ще один шматочок бурштину!
Пісок, пісок, пісок і незліченні спогади, але більше жодного камінчика. Тільки сірий пил, сочилася крізь складені ківшиком руки, і бруд на долонях ...

Лови
 Весь період розвитку нашої рідної мови — це долання численних перешкод і
заборон. Тільки завдяки запеклій боротьбі провідних науковців,
письменників, публіцистів удалося зберегти і певною мірою поширити
українську літературну мову у різних сферах суспільного життя. Нове
покоління ставиться принципово по-іншому до мови своїх предків: усе
менше і менше можна почути висловлювання, що таврують усе українське як
прояв провінціалізму. Така переміна у свідомості молодих громадян
України відбулася під вСучасна українська літературна мова не поступається своїми
функціональними можливостями жодній із найбагатших і найрозвиненіших мов
світу. У її лексичному запасі близько чотирьох мільйонів слів. Отже,
найголовнішим завданням нашого покоління є дбайливе ставлення до рідної
мови. Ми не повинні байдуже відноситися до того, як висловлюємо свої
думки, бо маємо почуття власної гідності.