6повчальних речень з дієсловом терміново

Спочатку думай, а потiм говори. Бережи одяг поки новий, а здоров'я - поки молодий. Тримай язика за зубами. Вiк живи - вiк учись. Життя прожити - не поле перейти. Люби життя, бо воно одне у тебе.

День! мене звати можна взяти у вас інтервью? --так,звичайно можна. --я вам декілька питань,що стосуються вас. --гаразд   давайте. --скажіть будь ласка ,яка ваша улюблена справа? і подобається багато різних видів спорту.у вільний час від роботи я полюбляю розважитись з друзями. --скажіть ,а ,що вам подобається в спорті? чому саме ви обрали спорт? єте ,як кажуть здоров*я це сила,а завдяки спорту я його зміцнюю та дивлюся на ,що я спроможний.на мою думку взагалі здається,що завдяки спорту можна прожити довше та мати багато сили! --я з вами повністю згодна та зараз не про це.давайте продовжимо наше інтервью? звичайно. --що   на вашу думку головне в житті? мою думку головне це здоров*я без здоров*я нічого людина довго не може робити їй стає сумно та ніяково,що всі грають можуть робити все ,що хочуть ,а ти прикутий до ліжка без здоров*я лежиш та не знаєш ,що робити! правильно! ну наше інтервью дішло кінця.дякую віам за приємну розмову.допобачення! ! вам теж і!

Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови. 

Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром. 

Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною. 

Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак... 

XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного. 

XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося. 

Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість. 

Поет схвильовано писав про державну мову України: 

Вона, як зоря пурпурова, 

Що сяє з небесних висот 

І там, де звучить рідна мова, 

Живе український народ. 

Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.