Спільнокореневі слова до слова пеляти

Объяснение:

Для исследователя иные исторические эпохи примечательны тем, что могут дать богатую информацию и пищу для размышления о том, как падок человек на всевозможные модные безделушки и украшения. В данной статье речь пойдёт о «новоявленном» модном течении, которое сейчас особенно распространено среди молодёжи (и оказывается среди людей отнюдь не юного возраста) – это стремление приукрасить своё тело «специфическим» рисунком, т.е. – татуировкой. Исторические факты и свидетельства говорят о том, что татуировка («tattoo» или "tatu" означает "рана", "знак") – это очень древнее искусство. Первое упоминание о татуировке можно встретить в работах известных античных авторов, например: древнегреческий историк Геродот, описывая быт и культуру скифского народа упоминает, что скифские князья и воины наносили специальные татуировки на свои тела, чтобы подчеркнуть и подтвердить своё благородное происхождение и отношение к привилегированному классу. «Последующие исследования обнаружили, что скиф без татуировок мог принадлежать только к низшему сословию племени, касты, рода.

«Раскопки в Горном Алтае в 1948 году Пазырской группы курганов пролили свет на татуировку скифских племен. Уникальной находкой стало тело скифского вождя. Этот вождь погиб в бою. Его череп был пробит в трех местах боевым чекалом. Набальзамированное тело погребли вместе с женой и наложницей. Погребение относят к 5-4 вв. до н.э Татуированными у вождя оказались грудь, спина, обе руки и голени.

Григір Тютюнник називає своє оповідання "Дивак". Подібні слова звучать з уст дітей, дорослих на вигоні, навіть рідного діда. З тлумачного словника читаємо, що дивак — людина з дивною, незвичною поведінкою; яка відрізняється своїми поглядами, діями від оточення.  Саме такою назвою автор не згоджується з односельцями Олеся, а підкреслює особливий внутрішній світ малого героя. На мою думку, бути не таким, як усі – це не значить бути гіршим!  

Не зрозумів Олесиних слів гурт дітей на льоду, бо любив бешкетувати. Не збагнула творчого натхнення учня стара учителька Матильда Петрівна, бо вчила за програмою, яка не передбачала індивідуальності. Дядьки на вигоні називають Олеся дивакуватим, бо вже пристосувались до нелегкого життя, несправедливості та неправди. Рідні люблять хлопця, але і дід не розуміє внука. Прокіп ображає тварин, не гребує  взяти чуже, його настанови вчать пристосовуватися до життя.  

Серед усіх персонажів відчуваємо, що тільки мати по-справжньому на стороні Олеся. І не тільки тому, що він її син. Бо ким би не став хлопець, коли виросте, він залишиться доброю та співчутливою  людиною, не завдасть болю та шкоди. Головна думка в тому що саме люди добрі та щирі, як Олесь, небайдужі до чужого  болю, стають волонтерами, добровольцями, роблять світ добрішим й справедливим.

Объяснение: