Рахую, що ви помилялися-написати згидно норм

Я вважаю ,що ви помилялися.

ВИБІР ШЛЯХУ

Його  охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне  у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка,  він не міг іти далі:  неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч  дороги громадилися вершини, які здавалися  стрімкими й неприступними.
Їх оточували непрохідні хащі,  яруги, стрімчаки й бескиди…
І все ж він  зійшов з  дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем.
А були й такі, що  заздрили й  зневажали сміливця.
Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий!
А йому  йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання,  участь у боях,  робота в  газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали  дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим.
А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він  почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі  він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три  слова:
— Хочу стати режисером!

А з її високого берегу було видно село, де діти пасли корів та гусей влітку, а дорослі були зайняті пошуком того , що вони називали "грошима". Берізка не раз бачила , як  парубки ввечері сідали біля  вогнища й пили напої та їли багато їжі, а потім ставали дуже веселими, занадто веселими. Вони перекрикували своїми піснями та галасом пісні солв"їв.  Забувши пригасити полум"я , вони йшли по селу, а люди закривали вікна щільніше , щоб не чути цих жахливих пісень. А часто парубки починали сваритися та битися до крові. 

- Не може бути ! Невже ті , що програли у сварці, потім ще раз ходили до вечірнього вогню ? Мабуть , кожного разу інші були ?

- Ні , ті ж самі, я їх добре розгледіла.

- Але чому? Невже їм сподобалося бути битими? Так не буває !

- Буває, рідний Дубе ! Та одного разу від залишенного без нагляду вогнища  зайнялася пожежа. Всі спали , а вогонь ближче підлазив до селища. Зайнялася перша хата. В селище було багато дров та соломи, тому полум"я швидко охопило будиночок. Люди з дітьми вискакували у вікна. Вони страшенно кричали. Ось запалав інша хата. Все село збіглося на пожежу . Люди стали ланцюжком та передавали відра з водою одне одному. Лише під ранок пожежа повністю згасла.

- Жахіття ! Не лише ми страждаємо від їхньої нерозумності. Їх ніщо не змінить !

- Ти не правий, Дубе. Після того випадку люди більше не збираються на такі вогнища. Вони танцюють та веселяться, але, мабуть, їх напої змінилися, чи вони самі змінилися. Більше я жодного разу не бічила бійок. Люди можуть змінитися, друже, але ми не до м нічим іншим , ніж своєю красою, яка робить їх добрішими та уважнішими й до нас , й до самих себе. Пам"ятаєш того хлопчину , який співав під тобою. До речі, не гірше за пташку. Вони навчаться , коли подорослішають і опаляться в полум"ї свого нерозумного життя.