Записати текст. підкреслити головні члени речення (підмети і присудки київ - одне з найкрасивіших міст європи. здається, найвитонченіша його краса — софіївський собор, храм на честь божої мудрості. наші далекі прадіди називали його «диво велике». якщо ми порівняємо його з сучасними висотними будовами, собор зовсім не високий. проте його бані, увінчані золотими хрестами, сягають неба. минають століття, змінюється життя, та незмінна невмируща краса софії київської (м. коцюбинський).

(Підмет) Київ храм собор прадіди диво собор бані століття життя ( Присудки) порівняємо сягають минають змінюється здається називали

Найчастіше про науку історію говорять те, що вона може до сучасникам не повторити помилок минулого. Саме тому історію дуже важливо вчити і знати. Якби наші предки не допускали великої кількості помилок, може бути, що ми б сьогодні жили в набагато кращому суспільстві та світі. Але навряд чи варто шкодувати про минуле та їхні помилки, що було – те минуло. Сьогодні наше завдання – на підставі фактів минулого творити чесну і справедливу сучасність.Історія України – дуже складна і неоднозначна. В історії нашого багатостраждальної держави зустрічалися світлі, радісні сторінки, але негативу все ж було значно більше. Сторіччя безперервно українці були позбавлені власної держави і були змушені терпіти гніт інших народів. Але далеко не всі смирно терпіли свою незавидну долю, серед українців завжди були й ті, хто готовий був покласти своє життя, щоб його країна стала незалежною і суверенною. Багато з літературних творів, написаних українськими письменниками, мали те, що сьогодні у нас прийнято називати національною ідеєю. Праці Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського та багатьох інших мали величезний вплив на розвиток національної ідеї України, й у всі часи мотивували наших співвітчизників боротися за рідну землю. Їхні твори повняться історичними прикладами, ознайомлюватися з якими рекомендується кожному сучасному українцеві, який цінує свою країну, свій рід і, зрештою, самого себе.Вивчаючи історію рідного краю, історію України, можна дізнатися, що багато борців за незалежність і суверенність нашої країни були вбиті ворогами нашої державності, багато хто був закатований, сім’ї були зруйновані, а долі зламані і не підлягали реанімації. При цьому всі ті люди, які так сильно страждали, не хотіли нічого надприродного, вони хотіли всього лише бути господарями на своїй Богом даній землі. Хіба це погано чи неправильно? Я впевнений, що ті, хто вивчає українську історію ретельно та уважно, вже ніколи не будуть ставитися з погордою до своєї країни. Вони повинні розуміти, що сучасна українська суверенність і незалежність мала дуже велику ціну – життя тисяч або навіть мільйонів людей, таких же, як ми, українців. Чи можна після цього не цінувати Україну?Найцінніше, що є у кожного українця, це його батьківщина. Навіть самі далекі наші предки боролися або як мінімум бажали того, щоб Україна була повноцінною державою. Зрадити ідею незалежності означає зрадити своїх предків, зрадити свій рід. Історію ж необхідно вчити, щоб знати все про цю боротьбу, знати її приклади, а також для того, щоб не повторювати помилки тих, хто недостатньо добре боровся або вважав, що його країна – це не його справа.

Тільки-но сходить сніг навесні, до життя пробуджуються одні з найулюбленіших дерев, що ростуть у наших краях. Вони прикрашають вулиці українських міст та парки, а також ліси та поля. Вони ростуть майже скрізь. Це берези.Весна ще не запанувала у світі, а під білою березовою корою вже стрімко біжать соки. Це гарне дерево після зимового сну готується до нової пори.Спершу набухають яскраво-зелені березові бруньки. Потім вони розкриваються у клейкі запашні листочки. Я обожнюю їхній запах після запахів зими та сирості – адже це справжній аромат весни та життя! Спершу ці листочки маленькі та схожі на сердечка. Поволі вони стають більше та одягають білокоре деревце у шати свіжої зелені. Тоді дерево прикрашає себе ще і пахучими світло-зеленими сережками.Бувають берези із сірою корою, навіть із чорною. Наука каже, що видів цього дерева у світі зустрічається біля ста сорока. Але найгарніша – це біла береза. Навесні вона нагадує тоненьку юну дівчину. Гнучка берізка наче вдягнена у сліпучо-біле вбрання, подекуди з чорними смугами. А зверху ще й яскраво-зелений плащ накинутий. До того ж ця красуня одягає сережки.Берізки навесні дарують нам, окрім насолоди своєю красою, ще одну цінну річ. Це березовий сік, який дуже корисно пити, особливо дітям. Лісничі вміють зібрати цей цілющий напій обережно, щоб зайвий раз не зашкодити дереву. Але деякі «збирачі» роблять це жорстоко, полишають на дереві надрізи, наче відкриті рани, з яких даремно тече сік. Не можна такого робити, берізки треба берегти. І тоді кожної весни красуні в сережках будуть радувати нас своїми стрункими постатями, свіжими ароматами та, у разі потреби, живильним напоєм.