Текст про осінь, вживаючи слова у переносному значенні.

Осінь – чарівниця. Текст – розповідь.

   Ось і настала осінь. Пора, яку ще називають золотою. 

   Довкола усе змінюється. Осінь, мов художниця, розмалювала дерева в жовто-червоний колір. Листя поволі опадає на землю. Трава висохла, стала темно-зеленою, де-не-де коричневою. Птахи відлетіли в теплі краї, не чути їхнього голосного співу. Горобці злітаються на червону горобину та калину.

   Людям осінь принесла щедрий урожай. У садах і городах  доспіли овочі і фрукти.

   Осінь можна назвати чарівницею.

Хтось може сказати "я і без друзів проживу" але це не так жодна людина не може без друзів тому що друзі це частина нашого життя . друг до у біді у радості  підкаже та до порадою у будь якій ситуаціі.
спілкуючись з людьми ти набираєшся досвіду життя  . ти дізнаєшся багато нового та цікавого . але взагалі як би там не було краще мати 1 гарного друга чим 100 невірних та брехливих.
дружба така річ у якій потрібна злагода та розуміння тому що дуже неприємно колі ті про щось просиш друга  і він тобі завжди відказує а коли йому щось потрібно то ті маєш виконувати це бажання . це дуже не правильно тоді це взагалі не дружба .
спілкуючись з людьми ті набираєшся досвіду і  в будь якій ситуаціі ти зможеш своїм досвідом до ншій людині.
дійсно найвірніша перевірка вашої дружби як би це дивно не звучало це біда тому що дуже прикро як що ти дружиш з людиною яку ти знаєш 100 років яка була з тобою завжди поруч  кидає в найскрутніший момент.
дійсно справжній друг ніколи не обмане тому що тілки справжні друзі  кажуть праду а не кажуть що в тебе наприклад гарний телефон а в тебе за спиною кажуть який він поганий та не тіли за телефон обманюють.
дуже погано якщо ти не маєш справжнього друга тому що  не можливо прожити без друзів ніхто тебе непіддерже ніхто не до
краще мати 1 вірного друга чим 100 гривнів.

Строката матиДавно це було, ще до того, як народилися ми. Зозуля робила свою справу. Вона підкидала синичкам сорокопудам та іншій лі­совій дрібноті свої яйця, а ті виховували під­кидьків.– Ти все співаєш, а на старість залишишся сама, як пень без пагонів, – казали птахи зозулі.Та ж у відповідь лише сміялася:– Ви все своє життя із пелюшками та ко­лисками промучитеся, а я своїх дітей, як буде треба, знайду і примушу годувати себе. Закон є закон!Однак доля зле жартує з тими, хто споді­вається задарма прожити вік. Коли настав час, усі зозулині діти не визнали строкатої матері, відмовилися доглядати її. І застогнала пташина. Перші в її житті сльози покотилися з очей. На галявині, куди вони впали, розкрили свої білі вінки квіти. У народі їх так і називають – зозулині сльози. Ботаніки ж дали їм назву зозу­линець плямистий.Чи доводилося вам гати, щоб зозуля плакала? Ніхто цього не бачив. Тому про без­турботну, самовпевнену людину, яка починає бідкатися, коли потрапить у скруту, кажуть, що вона ллє зозулині сльози. А матерів, котрі не хочуть доглядати своїх дітей, зневажливо нази­вають зозулями (З кн. «Українська міфологія») (171 слово).