10 речень в минулому часі іть будь ласка

1. Вона дуже любила малювати. 2. Колись він кохав її. 3. Коли вини були ще підлітками, то жили з батьками. 4. Кись я вився в школі. 5. І чому я не любила спати? 6. Чому ти не читала? 7. Чому тебе не було в школі? 8. Я не прийшла у кафе, бо займалася роботою. 9. Вчора з зоопарку пропав папуга. 10. Я ніколи не була королевою.

 В один голос: а) одностайно. [Коваль:] Усі в один голос радять виряджати Степана, не гаяти, і, певно, так воно і повинно бути (Марко Кропивницький, V, 1959, 19); б) в один час; одночасно, разом. — Де, де спалили? — в один голос запитали Галя і Тамара. — Тут. — Жінка показала рукою в напрямі високого димаря.. Крематорій називають (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 173); Зриватися (зірватися) з голосу див. зриватися; З чужого голосу співати (говорити і т. ін.) — не маючи своєї думки, сліпо повторювати чуже. Слід прямо сказати, що ті, хто вимагали «скасування» постанов ЦК КПРС про літературу і мистецтво, як «гальма» для розвитку художньої творчості, ті, усвідомлювали це чи ні, співали з чужого голосу (Про багатство літератури, 1959, 65); Горлає з чужого голосу (Олександр Довженко, I, 1958, 37); На повний голос — з усією повнотою і глибиною. , 12); Не своїм голосом кричати (закричати, верещати, заверещати і т. ін.) — кричати дуже голосно, з усієї сили. 

   Ужгородці мають чим гордитися, бо уже в ХІІ ст. їхнє місто знав увесь цивілізований світ фортецею на Замковій горі. Остання вперше згадується під 903 роком в угорській хроніці, яка описує штурм Ужгородського замку легендарного князя Лаборця кочівниками-уграми вождя Алмоша та його сина Арпада. Побудова оборонної системи була розпочата в період панування романського стилю і завершилася до XVI – XVII ст. – ця остання перебудова і позначила сучасний вигляд фортеці. У 1322 р. угорський король Карл Роберт, з нової династії Анжу, дарує замок магнатській сім’ї Другетів, який належав їй понад 360 років (1322–1691). Древній в’їзний отвір обрамлений у 1598 р. білокамінним ренесансним порталом. У стінах Замкової церкви – першої ужгородської церкви (у 1728 р. її спалила пожежа), – 24 квітня 1646 р. було укладено Ужгородську унію про об’єднання православної церкви на Закарпатті з католицькою церквою. У кінці XVII століття рід Другетів по чоловічій лінії вимирає, і Ужгородський замок переходить у володіння графа Міклоша  Берчені та його дружини-красуні графині Крістіни Чакі, які доклали чимало зусиль для розбудови замку. Із трьох сторін замок оточує сухий рів глибиною до 10 метрів, через який  було перекинуто підйомний міст.