Іть добрати до поданих слів споріднені так, щоб у корені відбулося чергування голосних звуків. нора, папір, столик, кінь? дякую!

Нори,папирець,столики,коники,подяка,

Нірка -  о⇒і;
паперу -  і⇒е;
стіл  -  о⇒і;
коник -  і⇒о;

Не так давно по телевізору була передача для дітей «Шкільне містечко», і ведуча запитала: «За що ви любите свою школу?» От я й замислився: а й справді, за що? Дивне питання. Душею розумію, а словами передати дуже важко. Інколи думаєш: чи скоро вже канікули, а то все уроки та домашні завдання, хочеться й відпочити. Ну, частіше такі думки бувають наприкінці весни, коли вже й сонечко припікає, за вікном пташки галасують. А потім згадую, як влітку не можу дочекатися початку занять, і починає снитися школа майже кожну ніч, і хочеться вже чогось новенького, цікавого, а не тільки м'яча у дворі ганяти та допомагати батькам на городі. Мабуть, за те я люблю свою школу, що вона для мене близька й рідна, і кожен день я відчуваю турботу про себе всіх її працівників. І нехай мої вчителі інколи вичитують мені за мої пустощі — все ж таки я хлопець, та ще й не дуже тихий; все одно не можна на них за це ображатися, бо вони хочуть, щоби я виріс справжньою людиною, тому й не байдужі до моїх вчинків. Звичайно, я намагаюся виправдати їх довіру до мене, бо дуже вже хочеться, щоб моя школа коли-небудь у майбутньому змогла мною пишатися, як зараз пишаємося ми нею.

Країнський вишитий рушник символізує гостинність, доброзичливість, чистоту почуттів, безмежну любов до своїх дітей. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Рушник уособлює не лише естетичні смаки українців, але є також своєрідною візиткою, а точніше — обличчям оселі, а відтак і господині. Колись казали, що дівчина, котра вишиє в житті хоч один рушник, не може бути байдужою. Вважалося, що вишивати рушник — це означає очищати душу.Застосування рушників різноманітне: ними прикрашають стіни, столи, покуть, використовують на весіллі. Рушник ще називають подарунковий, обрядовий, плечовий; на рушникові подають хліб-сіль, зустрічають гостей, дарують на хрестини. Відповідно до призначення й виготовлялися рушники з тонкого чи грубого полотна, але всі вони мали вишиті узори або хоча б виткану кольорову крайку.Хоча в цілому для українських рушників характерні спільні ознаки, проте, кожен регіон мав свої відмінності як за формою, так виготовлення, оздобленням, кольоровою гамою. «Хай стелиться вам доля рушниками!» — казали, бажаючи людині щастя. А ще примовляли: «Дім без рушників, як сім’я без дітей».Українська дівчина одягала спершу сорочку, на неї спідницю чи плахту, потім запаску, зав’язувалася поясом і наостанок одягала керсетку. На ноги чобітки або ошатні черевики, на голову — віночок, на шию намисто, дукачі.Дещо про сорочку. Тканина сорочки, вишивка і навіть колір ниток, вважалося, мали чарівну силу. Виготовляли полотно за до прядок, мотовил, веретен, станків для ткання (тканиць) і прикрашали їх магічними знаками сонця, поля, води. Ці знаки нібито відлякували злі, ворожі сили, хвороби, нещастя, тож таке ткання з рук давніх ткаль виходило, як зачароване на добрі діяння.Потім сорочку вишивали, і шитво теж було непростим — серед ниток була нитка червоного кольору, бо цей колір вважався чарівним оберегом. І не тільки червоні нитки, а й усі магічні знаки та символи, що захищали людину, звалися оберегами. Зараз дедалі більше чоловіків і юнаків починають носити сорочки-вишиванки. Серед жінок і дівчат також стало більше сучасного одягу з вишивками. Таке повернення традицій збагатить сучасний духовний світ людей.