Лист до бабусі на тему "мої зимові свята"

Думаю, подойдёт

Твір «Зимові свята»

Взимку, коли сніг вже давно вкрив своєю ковдрою подвір’я та стріхи хат, коли чудернацькі коштовні візерунки прикрашають вікна осель, у нашій країні відзначають два найбільші свята – Новий рік та Різдво. Ці свята пов’язані з великою кількістю традицій та народних звичаїв.

Кожна родина прикрашає свою оселю кольоровими  стрічками та мішурою, зелена пухнаста ялинка ніби закликає своїм свіжим ароматом до святкування. ЇЇ одягають в різнобарвні шати з гірлянд і новорічних кульок. Біля цієї святкової красуні розкладають подарунки, та вся сім’я чекає тої миті, коли можна буде їх розгорнути. Зовсім маленькі діти чекають на Діда Мороза, який прийде вночі і виконає їхні найзаповітніші бажання. Та й я, відчувши всю цю атмосферу, виглядаю, раптом він з’явиться, веселий  та рум'яний з морозу. Таким для мене  є Новий Рік.

Але на цьому зимова казка не закінчується, через кілька днів Різдво. Це свято для мене не менш веселе.  До вечері ми готуємо традиційні страви, яких неодмінно повинно бути дванадцять. І ми збираємося усією родиною за святковим столом. Потім, ввечері, до нас приходять веселі колядники, співають різдвяні пісні та щедрівки. Іноді, я з моїми друзями також колядую, щоб принести свято і в інші родини та отримати солодощів і подарунків.

Такими для мене є зимові свята, найкращі в усьому році. Вони зближують нас, дають нам велику кількість світлих вражень на наступний рік

Для пташки кожна мандрівка на чужину - це нелегка справа. Але іноді розлучитися з домівкою змушує люта та холодна зима. Сподіваючись на швидке повернення і лекгий політ, кожної осені птахи відлітають у вирій. Їх тужливе прощання з Батьківщиною не залишає байдужим жодне серце... 
Та при весь сум, нове місце здалося напрочуд гарним і теплим. Пташки вражені багатою поживою вже починають забувати рідне небо. Кожен день нове місто, нові краєвиди... Та як би не було добре на чужині, серце рветься додому. І ось вже радісним щебетанням пташки сповіщають своє повернення додому.

 Мы живём на земле. «От земли человек взят, землей и кормится» — эта истина известна давно.

«Кормилицей» землю мы называем потому, что она сторицей возвращает нам засеянное в добрый час. «Поклонись матушке-землице, наградит тебя сторицей!» — мудрость эта доказана веками.

«Мать-Сыра-Земля всех кормит, всех поит, всех одевает, всех своим теплом пригревает!». За все те щедроты, которые ни земля человеку, род людской испытывает к ней сыновние чувства.

«Ничего нет для человека в жизни святее материнского чувства. Сын родной земли — живущий-кормящийся ее щедротами, русский народ-пахарь, дышащий одним дыханием с природою, исполнен к Матери-Сырой-Земле истинно сыновней любви и почтительности».

«А людям всем нужна еда,

Не получить её, конечно,

Без кропотливого труда.

Трудиться надо на земле,

Она — кормилица тебе!»

(Автор стиха: Ирис Ревю)

Не может человек жить без пищи. Просто пропадёт. А кормит человека земля. Но семя, кинутое в землю, без хорошего присмотра, без вложенного труда, и доброго слова не даст хорошего урожая. На земле-то работает Человек. Простой люд пашет, сеет, боронует. Из поколения в поколение передаются навыки, опыт. Каждый сторожил знает немало премудростей по возделыванию земли. «Земля – кормилица, а и то сама пить-есть просит». Немало сложено в народе пословиц-поговорок, стишков-закличек про родную землю – кормилицу людей.

«Больше землю удобряй – выше будет урожай».

«Что посеешь, то и пожнешь».

«Хорошо трудится – хлеб уродится».

«Землю вскачь не пашут».

«Гой, земля сырая,

Землица дорогая,

Матерь нам родная!

Всех нас породила,

Воспоила, воскормила

И угодьем наделила;

Ради нас, своих детей,

Водой чистой напоила

И злак всякий народила»…

Вот и вывод напрашивается: «Земля – тарелка: что положишь, то и возьмёшь».