Діалог на тему чи буває благородна брехня?

- Привіт, Михась! Що зараз робиш? Підемо гуляти?
- Привіт, Петрику. Зараз не можу, мені твір написати треба. Годину вже намагаюся хоч щось сформулювати, але не вдається. Жодної ідеї...
- А тема яка? Може, до чимось.
- "Чи буває брехня благородною?"
- Цікава тема. І як ти вважаєш, буває чи ні?
- Та як же ж брехня може бути благородною? Це ж брехня! Брехати погано, чи не так?
- Так, але я вважаю, що бувають випадки, коли без брехні не обійтися. Є випадки, коли брехня буде навіть благородною.
- І які ж? Наведи приклад!
- Наприклад, я чув, що лікарі брешуть важко хворим людям, щоб вони вважали, що надія одужати у них є, і чимала. При тому людина може бути на порозі смерті, але, якщо вона буде сподіватися на одужання, їй може стати краще. Вірогідність цього не дуже велика, але вона є. Тому я вважаю, що в такому випадку брехня буде благородною.
- Про це я не знав. Дякую за ідею! Тепер я швидко напишу твір.
- Добре. Коли напишеш, подзвони мені - може, й погуляти встигнемо.
Добре, бувай.
- Бувай.

Цитати:

У кожної людини свої зорі[1].

Ти назавжди відповідальний за тих, кого приручив[1]...

Гонористі люди глухі до всього, окрім хвали[1].

Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі[1].

Цей сміх для мене — ніби джерело в пустелі[1].

Всі дороги провадять до людей[1].

Це дуже сумно — коли забувають друзів. Не у всякого був друг[1].

Світ недосконалий[1]!

Лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима[1].

Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти — це твої дії, і немає іншого тебе[1].

Слова тільки заважають розуміти один одного[1].

Себе судити куди важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, то ти справді мудрий[1].

Серед людей також самотньо[1].

Нерозумно брехати, коли тобі так легко викрити[1].

Якщо йти все прямо так прямо, далеко не підеш[1].

Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був славний, він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться баранця, то ти існуєш[1].

Усі-бо дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про теє пам'ятає[1].

. У нього блакитні очі й завжди веселий погляд. Тому він легко заводить Йому тільки дев’ятнадцять років, але знайомі говорять, що в нього дорослий погляд, погляд людини, у якого є мета в житті й упевненості в тім, що він її доможеться. Дивлячись на брата, я часто із заздрістю думаю: «И навіщо це хлопчиськові такі густі й довгі вії?» Я дівчинка, а в мене вії не такі пухнаті. Краще б було навпаки! А от волосся в нас обох гарні: густі, блискучі, каштанового кольори із золотавим відливом. Тільки в Дмитрика вони сильніше в’ються й більше тверді на ощупь.Можна ще довго розповідати про його достоїнства, тому скажу одне – у мене чудовий брат, і я цим пишаюся