Прочитай висловлювання про ввічливість у спілкуванні. поміркуй, як його доповнити. використай слова з довідки. допиши їх. ніщо не дається людині і не цінується як ввічлевість. слова для довідки: дорого, уважно, дешево, чемно

Ніщо не дається людині так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість.

1. Імунітет до захоплення чимось

Дивні речі відбуваються навколо вас кожен день, якщо ви знаєте, де їх шукати. Важко бути щасливою людиною, просто знизуючи плечима кожного разу, коли бачите щось нове. Потрібно навчитись захоплюватись чимось. Адже ми самі — не центр всесвіту.

2. Ізоляція

Ізолювати себе від соціальних контактів — досить поширена реакція, щоб почуватись нещасною людиною. Але багато досліджень говорять про те, що це найгірше, що можна зробити. Це величезна помилка, так як спілкування, навіть якщо вам не подобається це, відмінно підходить для вашого настрою. У всіх нас є ті дні, коли просто хочеться сховатись під ковдру і ні з ким не розмовляти, але якраз така діяльність руйнує ваш настрій.

3. Звинувачення

Щоб почуватись щасливими, ми повинні самі керувати нашим життям. Коли ви звинувачуєте у своїх проблемах інших людей чи певні обставини, то починаєте розуміти, що не маєте контролю над власним життям, і це звичайно негативно відбивається на вашому настрої.

4. Контроль

Важко бути щасливим, не відчуваючи контролю над власним життям. Але є і інша сторона медалі — ви можете стати нещасною людиною через намагання контролювати абсолютно все і всіх. Тому пам’ятайте, ви можете контролювати лише власне життя, не намагайтесь взяти під контроль ще й чуже.

5. Критика

Не варто критикувати інших людей. Адже, якщо вам це і приносить задоволення, то лише в той час, коли ви це робите. Та й зазвичай люди критикують лише тому, щоб почуватись краще.

6. Скарги

Якщо ви постійно скаржитесь на щось, це лише сприяє посиленню негативного настрою. А ще таким чином ви відштовхуєте від себе інших людей.

7. Намагання справити враження

Люди полюблять ваш одяг, машину і роботу, але це ще не означає, що ви їм теж подобаєтесь. Стараючись вразити інших людей, ви наближаєтесь до джерела нещастя. Все, що вам потрібно, - це знайти людей, які будуть любити вас такими, які ви є.

Все, що ви купуєте, щоб вразити когось, не зробить вас щасливою людиною.

                                     На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:
—    Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке п'ю водичку од кринички, що прозора наче скло... Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя... Може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю...
Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:
—    Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!
Засміялись лопухи:
—    Хі-хі-хі! Хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!
Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. В бур'янах густих вона, але в корені міцна...»
Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:
—    Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!
І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі... Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.
От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку.