Твір на тему: як я відношуся до пенсіонерів

Кожен скаже, що добре і з повагою. Це на словах. А чи так завжди буває на ділі?

У всьому світі, особливо в розвинених країнах, населення старіє, збільшується відсоток людей пенсійного віку. І не завжди держава в здатна нормально забезпечити життя людей похилого віку. Це ми бачимо й у себе, в Україні. Добре, звичайно, коли бабуся і дідусь живуть у родині дорослих дітей, коли є онуки. Або якщо старі живуть окремо, але де-небудь поблизу. І матеріальних проблем у них менше, і - найголовніше - вони відчувають себе, як і раніше потрібними, допомагають і ділом, і добрим словом.

Ось це найголовніше. Часто не матеріальні проблеми переносяться людьми похилого віку найболючіше, а відчуття покинутості. Адже і вони були молоді, як ми сьогодні. З їх працею пов'язано все те, чого досягло наше суспільство. Вони-то і створювали фундамент цих досягнень. Будинки, в яких ми живемо. Дороги, по яких їздимо. І ще вони, як і ми, дружили і закохувалися, будували сім'ї, ростили дітей. Без цього і батьків наших, і нас самих просто не було б.

Час бере своє. У старих і сили вже не ті, і здоров'я підводить. Зате є і знання, і величезний життєвий досвід. Часом ми ображаємося на зайві повчання, не можемо терпляче вислухати поради старших, вважаємо, що вони нічого не розуміють в наших проблемах. Може бути, літнім людям не завжди легко наздогнати сучасний ритм життя. Але вони хочуть нам добра! Що ж, ми повинні бути терплячими, навіть якщо порада не найвдаліша.

Я, наприклад, дуже дружу з бабусею. Вона цікаво розповідає про свою юність, яка припала на важкі післявоєнні роки. Розповідає про те, як вчилася і працювала, як познайомилася з майбутнім своїм чоловіком - моїм дідусем. Як народився у них довгожданий первісток - мій батько, а потім його маленька сестричка. Бабуся досі і по господарству мамі допомагає, і мені при нагоді консультацію по літературі дає. Нехай вона ще багато років залишається такою бадьорою, але якщо коли-небудь роки візьмуть своє і підведе здоров'я, хіба ми вважатимемо її тягарем, хіба не підтримаємо, не оточимо турботою?

                  МАЙБУТНІЙ ЧАС
Правда й кривда в вічному двобої, так було, так буде у віках .
Устане ще день яснобарвний, умиється сонце росою .
 Я нині знову буду говорити про почуття високі і святі. 
                        МИНУЛИЙ ЧАС
Подруга розповiла про все, ще вiдбувалося у школi за моєї вiдсутностi.
Мої батьки подарували менi кошеня на день народження.
Я водила свою кiшку у лiкарню минулої середи.
                             ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
 Розплющую очі і раптом бачу глибоке небо і віти беріз.
Ви стоїте на високій кручі і бачите, як котить свої хвилі тихий і лагідний Дніпро.
Ці природні фарби не псуються з плином часу, через це давні малюнки намалювали наші далекі предки, що жили в епоху палеоліту. 

Пропоную скласти такі речення із дієсловами майбутнього часу:
 

1.     Незабаром осінь розмалює все навкруги у свої улюблені кольори.

2.    «Намалюєш мені коника?» - спитала мене маленька дівчинка.

3.    Сьогодні вчителька буде розповідати на уроці про словотвір.

4.    Я стану вчителем, як виросту.

5.    Прийде зима і діти бігатимуть по вулицях з санчатами.

6.    Якщо не до пташкам, вони будуть голодувати.

7.    Прийде ніч і стане тихо.

8.    Розтануть сніги та заквітне все навколо.

9.    Діти радітимуть першому снігу більше за інших людей.

10.  Кажуть, що нові телефони незабаром виготовлятимуть із надміцного пластику.