Іть будь ласка, потрібно доповідь на тему "без минулого немає майбутнього "

Пам’ять предків, традиції, звичаї, все це приходить до нас із минулого, передається з покоління в покоління від прадіда до діда й нам. Минуле — це початок усього сьогодення. Майбутнє неможливо без минулого

Чим живемо ми сьогодні? У кожного з нас є свої звички, підвалини. Кожне суспільство має свої традиції й звичаями. Все це збиралося протягом багатьох років. Не можна, наприклад, відзначити весілля без традиційного сватовства або зустріти важливих гостей без хліба й солі

Завдяки ми можемо сьогодні із упевненістю сказати, що війна — це погано, що для того, щоб чогось у житті домогтися, потрібно трудитися. Хтось до нас уже испробовал різні методи винаходу велосипеда або видобутку вогню

И завдяки цьому досвіду предків ми сьогодні можемо качатися на гірському велосипеді й користуватися сірниками, щоб розвести вогонь. Ми сьогодні — це теж минуле для наших нащадків. І наші помилки б життя й досвід теж комусь стануть гарним уроком

А навіщо потрібні ці традиції, досвід предків? Якби не було минулого, то суспільство стояло б на місці, ми б також намагалися добути вогонь за до ціпка з каменем або їли б пальцями без до кухонних приладів, ми б не навчилися розмовляти, а також, як печерні люди, спілкувалися б жестами й звуками

Навіть якщо ми візьмемо просто одну сім’ю. Якби не було дідуся або бабусі, то не було б мами або тата. А без них не з’явилися б ми. Виходить, життя попросту зупинилося би.

Минуле — це те, чого ніколи не можна забувати. Минуле дозволяє довідатися про помилки або досягнення інших і зробити так, щоб у майбутньому не трапилося нічого поганого або вдосконалити щось, щоб нащадкам стало ще краще, ніж нам. Минуле буває цікаво згадувати, коли збираєшся в колі сім’ї й розглядаєш фотографії з відпочинку минулим улітку.

У такі моменти відразу ставати тепло й радісно. Минуле говорить, що думай про те, що ти робиш зараз. Адже ще вчора твої предки билися з динозаврами, а сьогодні ти вже їздиш на машині й розмовляєш по мобільному телефоні. І те, як ти проживеш сьогоднішній день, дозволить тобі прокинутися чи ні завтра.

Ми живемо завдяки тому, що добули, придумали або винайшли наші предки. Заду кожного громадянина миру не забувати, що колись було гірше, що наші вчинки можуть нас знову повернути в минуле. минуле повинне нас навчити тому, що тільки наші вчинки здатні змінити майбутнє. Тільки старанною працею можна чогось домогтися. Адже саме зусиллям людин добув вогонь, а мавпа стала ходити на двох ногах

Літо – найтепліша пора року.Гроза влітку явище часте. Наближення грози відчувається заздалегідь. Спочатку змінюється повітря – воно стає вологим і важким та ніби придавлює нас до землі. Небо поступово затягується низькими темними хмарами, закриваючи тьмяне сонце. Дзвінка тиша повисає в густому повітрі, а потім настає час вітру. Він різкими поривами хитає віти дерев, крутить хоровод з легких речей, що вирвав з рук людей чи безсоромно вкрав зі столиків відкритих кав’ярень.  І чим дужчий вітер, тим ближче дощ. Потім десь удалечині чується перший рокіт грому. Люди поспішають ховатися у приміщення. Повітря стає все важчим. А за кілька хвилин уже видно тонкий струмок яскравої блискавки, що розколює темне небо. Гримить грім – усе ближче й ближче. Наступна іскра блискавки сполохує вже зовсім поруч – і чується тріск у електричних проводах, що висять над вулицею. С першими краплями дощу напруга в повітрі спадає, стає легко дихати, віє прохолодою і свіжістю. Навкруги розтікається приємний аромат мокрої землі. Гримить усе частіше й ближче, і вулиці пустіють… Зараз почне свій дикий танок неприборкана стихія.

В одному  місті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.  Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.Чирик відповів:- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.   За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.  З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.