Склади й запиши розповідь про своє місто чи село

в моєму слелі дуже красиво. там протікає річка тетерів. влітку я хожу на річку купатися, бо вода в ній дуже тепла. в моєму селі є школа де навчаються діти з першого до дев"ятого класу. на перервах біля школи дуже шумно, бо діти граються на дворі біля школи. також тут є   два магазини в яких можна придбати багато чого потрібного. моє село знаходиться біля міста житомир, що біля києва. тут дуже багато насаджень. 

Друже, ти чув, що відбується на євромайдані у києві? -так, звичайно, вже напевно вся країна знає! -та яка країна! весь світ! країни європи підтримують та поважають український народ у їхній боротьбі за свободу. -так. мені дуже жаль тих людей, що стоять там на майдані, ві своє здоров*я і життя заради свободи, волі! -на мою думку, вони самі винні, в тому що зараз відбувається! -ні, ти що! ти не бачив як правоохоронці знущаються з людей, б*ють їх! моя подружка, наприклад, недавно була у києві і казала , що її вдарили по голові незнайомі формі. -ну так навіщо було туди іти? там дуже небезпечно! а ці правоохоронці правильно чинять, адже як по-іншому? -та я не думаю що не знайдеться інших способів вирішити цю проблему! -так президент же ж скликав якесь засідання, і вони там "щось"вирішували! а в цей час люди з інших міст почали захоплювати ода! -ти нічого не розумієш, наші люди, наш народ просто хочуть бути вільними. тут вже навіть не говориться ні про яку асоціацію з єс!

Якось мій батько приніс із парку маленького горобчика. він сидів там під деревом. мабуть, пробував літати, а сил ще малувато, от і випав із гнізда. горобчик залишився жити у нас удома. спочатку він поривався втекти, але потім звик до нового помешкання. важко передати, який це кумедний птах. коли я сідала за стіл, він обов’язково ліз на край тарілки, хотів разом їсти. мої батьки дуже полюбили птаха. він був маленький, сіренький, але з характером. коли на щось сердився, кусав дзьобом. особливо горобчика дратувало, коли хтось показував йому язика. тоді він перетворювався на справжнього «звіра». і невгамовно цвірінькаючи, він летів на образника і нещадно дзьобав його. навіть собакаджек боявся цієї маленької пташки, намагався поступитися і не дратувати горобчика. я дуже хотіла навчити свого вихованця літати, тому часто садила його на дерево, щоб він сам злітав униз і розвивав крила. а то й просто підкидала вгору, привчаючи літати. горобчик ріс й міцнів із кожним днем. з усіма членами нашої сім’ї птах поводив себе сміливо, сідав на руки, на плечі, дозволяв гладити себе. він настільки став ручним, що я сміливо ходила з ним гуляти, тримаючи на своєму плечі. одного разу ми з батьками вирішили виїхати на природу. взяли з собою іх улюбленців: собаку джека і горобчика. весь ліс наповнився пташиним співом. наш птах сидів мовчки, прислухався. аж раптом… пурх. тільки його і бачили. спочатку ми дуже сумували за горобчиком, але потім зрозуміли, що в рідному середовищі пташці буде набагато краще. мабуть, не знайдеться жодної людської оселі, біля якої б не було горобців. вони живуть поруч із людиною, неначе неодмінна людська приналежність. ця невеличка пташка не відзначається ні красою, ні співом, але своїм простим виглядом викликає симпатію.