Назвіть звичаї традиції українців , про які згадується у творах т.шевченка

Великі сини України Т. Шевченко та І. Франко вийшли з народу. Своїми творами, талантом вони заслужили всенародну шану.

Переді мною Шевченків «Кобзар». Цю безсмертну книгу читали ще сучасни­ки Шевченка, а сьогодні перечитуємо ми, діти XXI століття.

Справжнім шедевром є вірш «Садок вишневий коло хати…», який був напи­саний далеко від Батьківщини. Шевченко змальовує традиції українців — це дружна сім’я, де є гармонія людини і природи. Ми бачимо садок вишневий, бать­ківську хату, сім’ю, що вечеряє коло хати… І чуємо, як хрущі над вишнями гудуть, тьохкає соловейко, співають дівчата. Ця поезія дуже милозвучна, тому ста­ла народною піснею.

Інша пейзажна поезія «За сонцем хмаронька пливе» пройнята смутком. Адже розлука з рідним краєм тільки посилює спогади про батьківську хату, мальов­ничу природу. Шевченко вживає такі епітети: синє море, хмаронька рожева, ту­ман сивий. Метафори: серце одпочине, туман оповиє душу. Порівняння: мов мати дитину, неначе ворог. Все це надає віршові поетичності і наближує до фольклор­них творів.

                              Осень за окном 
Это большое счастье, что мы живем на такой географической широте, где есть целых четыре времени года - прекрасные и непохожие между собой. Все они дарят нам свою красоту. Осень считается наиболее своенравным, видимо, из изменчивость осенней погоды. Так светит нежаркое солнце, то капает печальный дождь, то стоят серые пасмурные дни, то дует сильный ветер ... Однако есть в осени величавая созрела красота.
В сентябре и в начале октября природа пышная, яркая: деревья меняют изношено уже зеленый наряд на роскошные золотые одежды, украшенные ярко-желтыми и красными украшениями. Жара Стоят теплые ясные дни, погода мягкая, так и хочется бродить тихими улочками и любоваться красотой, что окружает тебя.
Глаза разбегаются от обилия цветов! Зацветают осенние цветы - астры, георгины, и до сих пор плывет в воздухе аромат роз. В пору бабьего лета все вокруг покрыто причудливыми сеточками-паутиной. И когда пройдет легкий дождик, его капли путаются в них и сверкают на солнце, не смочив творения пауков.
А потом осень становится печальной. Медленно опадают листья с деревьев, превращаясь в мягкий ковер, шуршит под ногами. А если вдруг ударит хоть легкий мороз, большинство деревьев роняют все листья одновременно. До следующей весны отправляются птицы в теплые края. Становится холоднее, и поэтому не хочется дождя, а идет дождь чаще и чаще. И ветер усиливается. Еще солнце заходит все раньше, на улице холодно и неуютно. И осень, прощаясь с нами, незаметно переходит в зиму ...

Часто ми чуємо розмови про те, що в кожної культурної людини має розвиватися обов'язково й культура мови. Зрозуміло, що ці речі взаємопов'язані, бо важко уявити освічену людину, яка на примітивному рівні володіє рідною мовою. То що ж таке культура мови? Насамперед — це вільне володіння нормами літературної мови, залежно від ситуації — уміння використовувати мовні засоби, коли виникає потреба. Високий рівень мовної культури, на мою думку, визначається не стільки засвоєнням правил чи норм, стільки оволодінням усіма мовними багатствами, а це, в першу чергу, передбачає уважне й поважне ставлення до мови. До речі, ставлення до будь-якої мови, яку ти хочеш вивчити. До таких багатств належать і лексичний запас слів, і знання фразеології, і афористичність висловлювань, і вміння будувати фрази, вести діалог, чітко формулювати свою думку тощо. Недопустимими речами є іронізування чи навіть насмішка над мовою, а це почасти трапляється нині, коли люди, напевно, не до кінця розуміють, що власне передбачає культура мови. Це також означає, що слід опанувати з до мови той етикет, який здавна шанується в народі, без цього важко уявити повноцінне спілкування.