Зподанных слiв, змiнюючи iменники, склади и запиши речення.дочками, iз, грудень, своïми, прийшов, метелиця, хуртовина, завiя.

Грудень прийшов із своїми дочками: Метелицею, Хуртовиною, Завією.

Швайка, найвидатніший з уруських розвідників, який отримав своє прізвисько за те, що вбивав татар як швайка, втікає від Гафура-аги та інших татар на своєму вже другому коні Вітрику. Вже другий день триває переслідування, Швайка поранений. От його наздоганяють у виді підкови татари та хочуть зловити тільки живцем, щоб потім здерти з нього шкуру і повісити іншим для остраху. Та от Вітрик мчить швайку до діброви, де Швайка вбиває Гафур-агу, а інші перелякані татари тікають, щоб іх так само не вбили. Проводи козаків Дванадцятирічний Санько, який має пасти курчат, разом зі своїм ліпшим другом Грицьком, який має пасти корів, біжать, щоб подивитися як хлопці з їх Воронівки підуть козакувати, тобто попливуть полювати та рибу ловити. Це татари назвали це ремесло козацтвом, що означало вільна людина. От дід Кібчик (Грицик називає його дідо), який все життя козакував і навіть до моря ходив, надає останні поради молодим козакам, щоб вони тільки на островах ночували, а як припливуть до Кам’яного острова, то нехай примкнуть до Василя Байлемового. Козаки відпливають, а Санько з Грицем і дідом ідуть додому. Гриць розповідає діду, що він якось бачив нечисту силу на згарищі, на що той накричав на нього та заборонив більше туди ходити. Врятуймо Воронівку   Грицько розповідає Санькові, що минулого тижня пас череду і одна з корів втекла, а коли він почав її шукати то видерся на гору і побачив, як на згарищі щось заблищало та заходило: не то вовк, не то людина. Потім він почув звуки і почав тікати, а його наздоганяли аж до Воронівки, то була корова, що втекла. Наступного дня він ходив на згарище і бачив там сліди як людські так і вовчі. Хлопці вирішили, що то вовкулаки оселились там і їм потрібно взяти когось з дорослих і перевірити ще раз згарище. Тут бугай Петрик з череди Грицька зайшов у село та наробив переполоху. Всі боялися цього бугая, тільки Демно Дурна Сила, що був на 3 роки старше хлопців хотів ломакою прогнати Петрика, та дід Кібчик не дозволив. Грицько заспокоїв Петрика, та сказав Санькові, що вони візьмуть з собою Демка на згарище. Похід на вовкулаків Демко, як завжди отримав від діда за те, що через свою силу зламав граблі і саме чухав себе нижче спини, як Грицик з Санькою запропонували піти вночі на вовкулаків. Спочатку він вагався, аж поки не вирішив іти з довбнею — з нею нічого не страшно. Вночі Грицик з Демком розбудили Санька за до прив’язаної до ноги мотузки та вирушили на згарище підстарости Сідрика. Біля кам’яного льоху вони побачили якусь постать та почули звуки, а коли опритомніли, то вже довбня висіла на дереві. Ранком всі повернулися додому, та от попало різкою тільки Демкові від діда, що той ходив на згарище. Суперечка Швайка приїжджає до пана Кобильського канівського старости, який намагається вмовити того докладати про інших козаків, хто де полює та що здобуває, щоб потім обкласти даниною. Та Пилип (їм’я Швайки) відмовляє та пригрожує переяславським старостою Михайлом Масло, якого пан Кобильський боїться і зі словами «Я вас не чув і ви мене не бачили» іде від пана. dovidka.biz.ua Кобильський лається і кличе Тишкевича та наказує тому взяти ще п’ятьох хлопців та вбити Пилипа за ослух. Вночі не поспішаючи дорогою Швайка чує, що хтось попереду чатує на дорозі. З розмови він розуміє, що то по його душу. Хоча він може їх сам порішити та жаліє їх (вони ж однієї з ним крові, а не татари) і оминає і їде далі. Пастухи Грицик пас худобу не сам, а ще з трьома старими пастухами і полюбляв слухати їх розповіді. Та сьогодні Петрик був не в гуморі і Грицик пас його поодаль. Та от пастухи побачили, що пан Кобильський скаче зі своїми людьми і щоб не влетіло їм від нього сховалися, а Грицику наказали залишитись.

Пошук

 

Зміст

Біографії письменниківІван Карпенко-КарийІван КотляревськийІван Нечуй-ЛевицькийІван ФранкоВасиль СтефаникВолодимир ВинниченкоВолодимир СосюраГригорій Квітка-Основ'яненкоГригорій СковородаЛеся УкраїнкаМаксим РильськийМикола ХвильовийМихайло КоцюбинськийОльга КобилянськаОстап ВишняПавло ГрабовськийПавло ТичинаСтепан ВасильченкоТарас ШевченкоЮрій ЯновськийГотуємось до ЗНОТвір-роздумТвори з української літератури10 клас11 клас5 клас6 клас7 клас8 клас9 класТвори з української мови10 клас11 клас5 клас6 клас7 клас8 клас9 клас

Замовити роботу



Найкращий матеріал

Згубний вплив грошей за п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч»У піснях – історія мого народуПідтримайте або спростуйте тверджен­ня: «Не роби іншому того, чого не бажаєш собі».Підтримайте або спростуйте тверджен­ня: «Щастя — це казкова жар-птиця, за якою женеться людина і яку ніколи не впіймає».Підтвердьте чи спростуйте твердження про те, що характер людини творить її долю.Мій робочий деньТарас Григорович Шевченко (1814-1861)Мій улюблений герой в оповіданні В. Винниченка «Федько-Халамидник»Весілля – енциклопедія українського фольклоруА вже весна, а вже красна!

Опитування

Знаєте ви українську мову?

 Так Ні Розумію, але не розмовляю

Переглянути результати

 

 

 

 



Духовні цінності

 (22 голос(ів), середній: 4.05 з 5)



Духовний світ людини. Він глибокий, багатогранний, не пізнаний до кінця. Чим він багатший, тим цікавіша людина, тим змістовніше й прекрасніше її життя.
На сторожі нашої духовності, нашої душевної чистоти стоять вічні oбереги, про які народ говорить: це загальнолюдські цінності. Мамина колискова, молитва до Бога, батьківське благословення, родинне вогнище — такий далеко не повний перелік тих скарбів, які очищають і ошляхетнюють нашу душу, оберігають її від скверни і прагматизму, користолюбства, зрадливості...

«Тільки родина — як вічна зернина на невмирущому полі життя»

— так співав незабутній Назарій Яремчук.
Дійсно, все найвагоміше в житті пов'язане з родиною. Відчуття захищеності, душевного комфорту, впевненості, спокою — все це дає нам родина.
Пригадується роман І. Багряного «Тигролови», в якому так чудово змальована сім'я Сірків — українців, які вік за віком жили за законами своєї національної етики, високо цінували заповіді своїх предків. У цій родині панував культ любові для ближнього. Між батьками й дітьми існувала повна гармонія у взаєминах і поглядах на життя.
Герой роману Григорій Многогрішний, який силою обставин потрапив у те благословенне українське село на далекосхідній землі, відчув себе сином Сірка й Сірчихи і братом їхніх дітей — Грицька й Наталки.
Ця родина вилікувала змучену, втомлену, розтерзану жорстоким тоталітарним режимом душу Григорія Многогрішного, повернула йому віру в людей, в добро, в справедливість, у щасливе майбутнє...
Оберегом нашої духовності є й материнська любов. Як зворушливо розповів про неї поет-пісняр А. Малишко у своїй безсмертній «Пісні про рушник», яку сьогодні називають народною.
Матуся, рідна ненька. її любов, її благословенняоберігає душу дитини від скверни, застерігає від необдуманих вчинків, учить робити добро на землі, щоб воно поверталося до кожного любов'ю людей і життєвим благополуччям.
У романі Олеся Гончара «Собор» є прекрасні слова, сказані мудрим учителем:

«Собори душ своїх бережіть. Собори душ!..»

Цей заклик примушує кожного з нас замислитися над питанням: «Моя душа — це храм чи купа цегли?»
Роман «Собор» відкриває нам глибоку життєву мудрість: усі вчинки (і великі й незначні) народжуються в душі, благословляються у її соборі. Треба керуватися у всіх діях і вчинках вічним дороговказом — святинями собору своєї душі, яка мусить поклонятися споконвічним людським цінностям — духовним оберегам.