Потрібно провідміняти словосполучення: трамвайна колія; осінній дощ; безкраї поля.

Трамвайна колія, трамвайної колії, трамвайній колії, трамвайну колію, трамвайною колією, трамвайній колії;
осінній дощ, осіннього дощу, осінньому дощеві, осінній дощ, осіннім дощем, осіннім дощі;
бескраї поля, бескраїх полів,бескраїм полям, бескраї поля, бескраїми полями, бескраїх полях.

                                       Дружба.

 

   Біля нашого будинку росте горобина.Давно вона росте. Я  навіть не пам"ятаю коли її там  ще не було. Стара вона та розлога.До неї часто прилітають птахи.Щось щебечуть , розказують їй щось...

   Сьогодні мені приснився сон. Стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом.

- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що минулої осені, ти приберегла для нас ягідки і цілу зиму ми мали чим ласувати.

-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках.

-Та ,що там я,- відповіла горобина.-Якби не ви, весною гусінь поїла б мої листочки, цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я би й стояла сумна та одинока.

- Та ми ж друзі! І тепер будемо завжди допомагати  один -одному!- весело зачиркали пташеки і полетіли далі.

  Прокинулась я, виглянула в вікно і знову побачила на горобині пташок.А вони і справді друзі!

Щедра горобина
 Скакав якось горобчик маленький по снігу - веселий,пісню наспівує.Аж раптом на ньго вовк як кинется! Злякалося пташеня,полетіло,як змогло,не високо,літати як слідує ще не навчилося.Наздогнав вовк  бідолашного горобчика та за крильце - хвать! - і поранив.побігло птпшеня по снігу,а вовк уже близько,от-от і зараз схопить. Раптом трапилася горобчикові на дорозі горобина - велика,росла,і ягідок повно.
- Куди ж ті так біжиш,горобчику? - запитала вона.
 Горнобчик і каже:
- Я,матінько-горобино,від вовка лютого тікаю! Та крильце моє...
 Не встиг горобчик доказати,аж тут вовк уже наздогнав.Горобина його як вдарить гілкою,що у того й сльози з очей.Він кинувся на ненависну горобину,а та як почала його бити гілками,що ой леле! Вицарапала його усього,а той зо страху й втік.
 І тоді добра горобина почала подгодовувати бідне пташеня до самої весни,піклувалася про нього,наче про синочка свого,а коли те одужало,то подякувало воно горобині та й полетіло до родичів.
- І щоб я робив без тебе? - сказав наостанок горобець горобині. - Помер би,мабуть...