Міні твір на тему пейзаж зі словами

Гаршины — старинный дворянский род обрусевших татар, происходящий, по преданию, от мурзы Горши (или Гарши), выходца из Золотой Орды при Иване III. Детство провёл в военной среде (отец Михаил Егорович Гаршин (1817—1870) был офицером). Мать Гаршина, «типичная шестидесятница», интересовавшаяся литературой и политикой, свободно владевшая немецким и французским языками, оказала огромное влияние на сына. Воспитателем Гаршина был и П. В. Завадский, деятель революционного движения 1860-х. К нему впоследствии уйдет мать Гаршина и будет сопровождать его в ссылку. Эта семейная драма отразилась на здоровье и мироощущении Гаршина.

С 1864 года он учился в Петербургской 7-й гимназии, в 1872 г. преобразованной в реальное училище. В 1874 году Гаршин окончил училище и поступил в Горный институт, но не закончил его. Война с Османской империей прервала его занятия: он поступил вольноопределяющимся в действующую армию, был в делах, получил ранение в ногу. После войны был произведён в офицерский чин и вышел в отставку.

Уже ребёнком Гаршин был крайне нервным и впечатлительным, чему слишком раннее умственное развитие. Впоследствии он страдал приступами нервного расстройства и в возрасте 33 лет совершил самоубийство, бросившись в лестничный пролёт (т.к. падение было с небольшой высоты, смерть наступила лишь после нескольких дней агонии). Писатель похоронен на «Литераторских мостках», музее-некрополе Санкт-Петербурга[4].

Брат — Евгений Михайлович Гаршин (1860—1931). Педагог, литератор, критик, общественный деятель, издатель. Окончил историко-филологический факультет Санкт-Петербургского университета в 1884 году и преподавал русскую словесность в одной из С.-Петербургских гимназий. Его статьи и очерки печатали журналы «Исторический вестник», «Русское богатство», «Русская школа», «Звезда», Вестник изящных искусств, а также газеты «Голос», «Биржевые ведомости», другие издания. С 1901 года он директор Таганрогского Коммерческого училища, действительный статский советник. Е. М. Гаршин автор книг — «Новгородские древности», «Общественное и воспитательное значение археологии», «Критические опыты», «Русская литература XIX века» и некоторых других.

ажуть, воно схоже на Відень або Краків, що в ньому є щось від Праги, а собори подібні до римських. Можливо, так воно і є. Львів - особливий.

По прибуттю учні опинилися в величній будівлі львівського залізничного вокзалу, яка є пам'яткою архітектури початку ХХ століття.

Протягом двох днів вони жили на проспекті Свободи – головній вулиці міста – місці, де з'явились перші львівські готелі, ресторани, кафе, банки та фотоательє. В кількох кроках від хостелу знаходиться міська ратуша – самісінький центр міста.

Центральний історичний ансамбль Львова - це величезний архітектурний музей під відкритим небом, який розкинувся приблизно на 400га і нараховує понад 2000 історичних, архітектурних та культурних пам'яток. Після численних екскурсій учні мали багато вільного часу, за який вони могли самостійно дослідити його.

Ця частина міста ніби завмерла у часі. Старі будинки, що тісняться між собою, показуючи дивовижні фасади, затишні вулички, вимощені бруківкою, разом з чарівними ліхтарями створюють неповторні відчуття. Ніби ти повернувся у часі на сто-двісті років. Все дихає старовиною. Можна зустріти вуличних музикантів, молодих жінок, переодягнених в костюми старомодних дам, ковалів, сучасних персонажів. Дехто з них прямо посеред вулиці починає зачитувати фрагменти української поезії.

Вражають дрібні крамниці, майстерні, кав’ярні, кафе та ресторани, що розкидані тут в неймовірній кількості. Все має  свій неповторний настрій –  від загадкових кавових «копалень» до таємничої «Криївки». Всі вони так і манять зайти та насолодитися їхньою атмосферою.

Яскраво вимальовується поєднання різних культур і традицій. Поряд з корінним українським населенням тут жили й трудилися вірменські купці та ремісники, німці, поляки, євреї, працювали італійські майстри-будівничі тощо. Все це відобразилося на колориті міста. Сформувалася неповторна львівська ґвара. Є багато національних кварталів.

Учні побачили більшість відомих пам'яток. Вони змогли пізнати життя селян, що жили тут задовго до нас та навіть постріляти з аутентичного лука у Шевченківському гаю. Насолодитися красою і величчю багатьох храмів, серед яких: Домініканський та Бернардинський собори. Відвідати Високий Замок - старий тінистий парк на горі, що височить над містом з руїнами старовинного замку і оглядовим майданчиком з краєвидами, від яких захоплює дух. Особливим місцем став Личаківський цвинтар - історико-культурний музей-заповідник, площею 40га.

Найкрасивіший же Львів саме після заходу сонця. Ввечері запалюються численні ліхтарі, створюючи теплу затишну атмосферу. Зазвичай, центр міського життя зміщується у бік центрального проспекту Свободи, де в їхньому світлі прогулюються або ж чекають початку вистави в театрі ошатні львів'яни.

Сподіваємося, що дана екскурсія дасть початок гарній традиції відвідувати дивовижні міста України учнями спеціалізованої школи

Уявіть собі Львів. … Місце, в якому можна відчути Львів на смак, дотик, аромат, слух!

Адже Львовом треба ходити  лише пішки, щоби не пропустити нічого: вузенькі вулички стародавнього міста, аромат кави, що ніжно в’ється у повітрі, безліч туристів і місцевих жителів, оповідки гіда, метушня і водночас захоплення від усього побаченого. Емоції, емоції, і ще раз емоції… Нам так приємно було пройтися вуличками, де кожна будівля овіяна історією та напоєна ароматом кави, де кожна споруда, то нова захоплююча легенда.  А побували ми  у діючому музеї-аптеці, на площі Ринок, спустилися у криївку, відвідали Високий Замок, Личаківське кладовище, та чи не найбільше вражень отримали під час перебування у соборі Св. Юра. Саме вони стали для нас основними провідниками у світ чудової краси та неповторності старовинного міста Лева.

Кажуть, запахи мають силу. Не фізичну, звісно, а пахучу. Вони можуть притягувати, а можуть навпаки відвертати від когось або чогось раз і назавжди. Львів також має свій запах.