Словосполучення зі зв’язком узгодження, керування і прилягання записати в три колонки. неповторний краєвид; висловлення захоплення; неймовірно гарний; висловилися недвозначно; якнайвища оцінка; справжнісінька сенсація; стояли завмерши; знаменна подія; незабутнє враження; у центрі полотна; зачаровані колоритом; відгуки про пейзаж; не забулася відразу; на вершині слави; наперекір долі; освітлений яскраво; нестримно плине; працював захоплено.

УЗГОДЖЕННЯ: неповторний краєвид; якнайвища оцінка; справжнісінька сенсація;  знаменна подія; незабутнє враження; 
КЕРУВАННЯ: висловлення захоплення;  у центрі полотна; зачаровані колоритом; відгуки про пейзаж; на вершині слави; наперекір долі; 
ПРИЛЯГАННЯ: неймовірно гарний; висловилися недвозначно;  стояли завмерши; не забулася відразу; освітлений яскраво; нестримно плине; працював захоплено.

Століття з дня народження Тараса Шевченка в царській Росії, до складу якої тоді входила більшість українських земель, було відзначене більш ніж скромно. Фактично існувала заборона на святкування цього ювілею. Зараз, коли ми наблизилися до 200-ліття з дня народження Кобзаря, такої заборони немає. Але в нинішні непрості часи українцям не до ювілейних заходів.

І все ж Шевченко ніби незримо перебуває серед нас. Перебував він на київському Майдані, на Майданах інших міст України під час «гарячої зими» 2013—2014 рр. Були там не лише його портрети. Чимало людей зверталося до поезії Кобзаря. І знаходили в ній відповіді на питання, що цікавили їх. Хтось навіть бачив у цій поезії пророцтво; дзеркало, в якому відображаються події сучасної України.

Справді, Шевченко добре розумів душу українця. Це розуміння, поєднане з глибокою інтуїцією, давало йому можливість «побачити», що чекає нас у майбутньому. Через те Шевченків «Кобзар» став «святим письмом» для нашого народу.

У Шевченка багато можна знайти такого, що пояснює наші реалії і може послужити орієнтиром. Треба тільки уважно читати його твори. У контексті дня сьогоднішнього варто поглянути на ставлення Кобзаря до Росії та Польщі.

У часи Шевченка Польська держава, точніше Річ Посполита як така перестала існувати. Та все ж пам’ять про неї існувала. Існувала також польська елітарна культура. Про «стару Польщу» Кобзар чув від свого діда, що брав участь у гайдамацькому повстанні, від рідних і односельців. Із польською культурою він мав змогу ознайомитись, коли юнаком, у віці 15—16 років, опинився у Вільно, яке в той час було полонізованим містом і де панувала польська мова. Тут Шевченко вивчив цю мову. Читав у оригіналі польські книги. Наприклад, твори Адама Міцкевича.

Ставлення молодого Шевченка до Речі Посполитої і до польської аристократії знайшли відображення в поемі «Гайдамаки». Незважаючи на бунтарський дух твору, царська цензура погодилась на його публікацію, оскільки твір загалом мав антипольський характер. А твори такого плану були вигідні царській владі. Бо після польського листопадового повстання 1830—1831 рр. ця влада не лише репресувала повстанців, а й вела «інформаційну війну», сприяючи появі антипольських творів.

Справді, у «Гайдамаках» є чимало антипольських речей. Уже в «Інтродукції» твору Кобзар подає своє бачення історії Речі Посполитої. Мовляв, колись ця держава була могутньою.    Есле ето то?

У давні часи люди не вміли вирощувати рослини, тому кочували у пошуках їжї. Згодом навчилися їх вирощувати.

Рослини слугують їжею, є кормом для тварин. Дають кисень та очищують повітря від забруднення. Також рослини є будівельним матеріалом, паливом. Деякі мають лікувальні властивості, їх використовують у косметиці. Щоб прикрасити подвір’я та оселі вирощують декоративні дерева чи квіти у вазонах. Також створюють парки у великих містах. Усього не перелічити. Вирощують не тільки існуючі сорти, селекціонери старанно працюють над виведенням нових.

  Рослини приносять багато користі. Неможливо уявити наше життя без них, тому люди вирощують рослини