Іть бкдь ласка, знайти твір "гончар" ( 7 клас тема: письмовий стислий переказ тексту в художньому стилі про виконання певних дій.

ГОНЧАР
За  вікнами  згасає  день.  А  може,  то  тільки  здається  старо-му  Сахронові...  Занеміг  старий  гончар,  лежить  на  дерев’яному
ліжкові.  В  хаті  вечорова  сутінь...
Сонце  майже  навкруг  обійшло  дідову  хату  і  вже  в   приза -хідне напільне вікно жбурнуло золотим полум’ям. Сліпучий сніп
проміння впав на двері, висвітив мисник коло одвірка і  полицю,
що  темніла  на  білій  стіні.
У миснику і  на полиці стоять глечики, коники, куманці, ма -кітерки, горщики, журавлики, баранці  — все це зробив дід Сахрон
своїми руками. З глини народилися вони... Для нього  всі ці гончарні
вироби як діти. Він навіть пам’ятає, коли вони з’явилися на світ...
Давно, ще малим, потрапив Сахрон до гончарні, і  завертівся
його  круг.  Навчався  в   самого  Пошивайла  Тараса,  знаменитого  
майстра,  якого  знали  на  всіх  ярмарках...
Від  Пошивайла  і   перехоплював  науку  малий  Сахрон.  Мав  
особливе  відчуття  до  глини...
Сахрон брався до діла, як маляр або музикант. Неспокійний,
трепетний. До глини завжди придивлявся: щоб з  доброго родовища
була та, щоб вимішана старанно, не густа і   води не було в  ній за -йвої. І  вже коли брав із замісу, то неначе зачерпував пригорщами
зерно із пшеничного вороха. Клав на круг, обіймав   обома руками
той кавалок мокрої глини і починав священнодіяти. Піднімав уверх,
формував свого глечика чи куманця, виліплював чутливими паль -цями, вкладав у  сиру глину тепло долонь своїх і  жар своєї душі.
Стінки  того  виробу  мусили  бути  не  товсті  і  не  перетончені,
рівними,  як  сталевий  лист  під  умілою  рукою  ковали.
І  вже  так  старався  гончар,  щоб  не  було  по  боках  жодного
бугрика чи виїмки. І   виходили з-під його рук не просто горшки,
макітри, виходила пісня, витворена з   глини. Загартована в   печах
на огні, та пісня дзвеніла потім на всіх ярмарках, скликаючи до
себе  дівчат  і  молодиць.
А  ще,  бувало,  як  розмалює  сам  глечика,  вазу  чи  куманця
маками,  пшеничними  колосками,  жолудями  а  чи  пелюстковим
цвітом  соняхів,  жар-птицями  та  жайворонням,  то  вже  й  сам  не
вірить,  що  це  його  робота.  Якими  тільки  барвами  не  грала  його
одухотворена  глина,  якими  звуками  не  видзвонювала.  Радувала
вона  і  слух,  і  зір,  і   душу...

Діалог про Шевченка- Привіт! Що читаєш? - Привіт! Та ось «Кобзаря» придбав на вихідних. Не можу відірватися! - Мені теж Шевченкові вірші подобаються. У них є щось особливе, якась душевність та мелодійність. - Так, вірші чудові. Шевченко – справжній талант. Я ось міркую, як нам пощастило, що його помітили, викупили з кріпацтва, так, що він мав змогу опублікувати свої твори! - Так! Хоча, якщо я не помиляюся, спочатку його помітили як художника, через хист до малювання викупили та до у навчанні. - Так і було! Ось так таланти врятували людину від тяжкої кріпацької долі. - Це правда. Проте сам Шевченко все життя вболівав за кріпаків, ніколи не став байдужим. Уся його творчість – це ніби заклик звернути увагу на тяготи та нещастя людей, яких нікому було захистити. Йому боляче було бачити такі людські страждання в рідному краї, на рідній землі. - Та й у нього самого доля непроста була. Мабуть, коли людина на власній шкурі відчула, що це таке – неволя, бідність, безправ’я, вона не може бути байдужою. - Поезія була його виразити свої думки, почуття, ставлення. Це те, чим Шевченко міг зарадити – змусити своїх читачів відчувати. Тобі ось який вірш найбільше подобається? - Ой, та я й не знаю, багато їх! «Лілея», «Сон», «Гайдамаки» та інші. А ти бачив картини Шевченка? Як тобі? - Бачив деякі, і картини, і малюнки. Вони дуже майстерно виконані, такі гармонійні. Він і портрети малював, і пейзажі. - Так, дійсно талановита людина талановита в усьому! Це викликає захоплення! - Згоден!

Колись, коли сонце розкидало свої промінчики по землі, у садку росла гарна клумба. І була там єдина, найкрасивіша квітка-фіалка. Завжди, коли хтось проходив біля неї, усміхався. Фіалка завжди вважала, що вона своєю красотою керує усім, що біля неї- водою, сонцем, хмарами. Але, одного разу, про це дізналася вода і дуже образилася на фіалку, бо та не слухала її, що та дає їй життя і красоту. Наступного разу, сонце знову пестило землю своїми променями. Але у цей раз, коли хтось проходив біля клумби ніхто не посміхався. Фіалка вмирала. Вона не знала чому, кого біля неї нема? Глядь, сонце є, хмарки теж, немає тільки водиці. І тільки тоді фіалка зрозуміла, що робила вода для неї. Рослина звала її, звала, а вона не приходила. Квітка, вже давно розчарувавшись, почала помирати. Однак, вона почула, як з весеою пісенкою до неї прямує її подружка-вода. Як тільки вона прийшла, фіалка відчула сили, і стала буяти своєю красотою. Більше вони ніколи не розлучалися, фіалка зрозуміла, що дружба-це найголовніше. Що маючи дружбу, ти маєш все.