Народні звичаї моєї родини міні твір на завтра 6-7 предложений
Ответы
Якось, зовсім випадково, мені на очі потрапила репродукція картини Олександра Мурашка під назвою «Дівчина в червоному капелюсі». Вана з першого погляду привабила мене незвичайною технікою малювання та витонченою майстерністю митця. Ця картина була написана широким і густим мазком, але в то й же час усі деталі на ній відрізняються соковитістю і впевненістю. А контраст яскравого червоного кольору капелюха і темних відтінків заднього плану картини створює живописний дзвінкий акцент. Саме сміливі зіставлення цих кольорів, інтенсивність червоних тонів, які врівноважують і приглушують глибокі і м’які чорні очі дівчини, вразили найбільш усього в цій картині.Якщо навіть не придивлятися до картини, перш за все впадає в очі червоний капелюх, який яскравою плямою виділяється на чорному фоні і контрастує з темним вбранням. Цей капелюх приваблює увагу і до обличчя дівчини, яке світиться глибоким спокоєм та зосередженням. Дівчина у червоному капелюсі дуже схожа на макову квітку на фоні темного українського поля. Енергія червоного кольору вигідно підкреслює молодість та красу дівчини, якій, скоріш за все, було близько вісімнадцяти років у той час, коли вона позувала художникові. Її обличчя не по віку серйозне і декілька розгублене, а чорні очі приваблюють погляд глядачів.
Вже пізніше мені довелося узнати, що Олександр Мурашко – видатний український митець кінця XIX – початку XX століття. Він народився в Києві, дитинство його пройшло на Чернігівщині, а творчістю Мурашко займався, подорожуючи по всьому світу. Весь час він експериментував с різними техніками малювання і більшість з них добре засвоїв. Своїм нащадкам художник залишив багато картин, які сьогодні можна побачити як в музеях та картинних галереях нашої країни, так і в приватних колекціях українських і іноземних цінителів живопису. Картину «Дівчина у червоному капелюсі» Мурашко написав у Парижі.
Біля струмка козак спішився і зсадовив малого на землю. Коня завів у прозорий затінок, зняв поклажу, розсідлав. Самопал обережно притулив до стовбура.
Поки малий вигулював коня, Омелько розпакував торбу. Лишилося ще пшоно, торбинка пшеничного борошна, кілька шматочків сала, капшук солі та з десяток тараньок.
Не відстібуючи з пояса ні лука, ні сагайдака, козак зачерпнув мідним казанком крижаної води. Тоді всипав кілька жмень пшеничного борошна. Круто посолив. Проказав молитву і почав вимішувати тісто.
Коли вимішав так круто, що тісто вже не липло до рук, то насипав у казанок ще борошна і заходився щосили перетирати грушевою ложкою тісто з борошном. Омелько так старався, що аж упрів, але буханець тіста перетворився на дрібненькі кульки. Їх козак обережно зсипав у неглибоку дерев’яну миску.
Малий тим часом напоїв Буланка, насипав у шаньку вівса й поставив коня у холодку. Потім заступом викопав поздовжню ямку, по боках поклав два шмати вивернутого дерну, а на них, як на цеглини примостив поданий Омельком казанок із щойно набраною зі струмка водою.
Козак сам заклав у ямку паливо, брязнув по кременю важким кресалом. І ось казанок облизують прозорі язики полум’я.
Коли завирував окріп, Омелько всипав туди всю гору борошняних кульок. Ось випірнула з каламутного варива одна, друга, потім ще кілька закружляли по колу. Нарешті, всі борошняні горошини піднялися нагору.
Омелько зняв казанок із вогню. Повичерпнував варене тісто і наклав у дерев’яну миску. Стали з малим, проникливо прочитали “Отче наш” і сіли розкошувати гарячою затіркою. Ще й по тарані роздерли.
Поки Омелько дожував тараню й відкрив рота, щоб загадати малому роботу, той уже спав на м’якій траві. Махнувши рукою, козак усе сам помив у струмкові й заховав у торби. Засипав піском вогнище, що ще тліло. Осідлав коня, повантажив торби, припасував до сідла самопал.
Напруживши з усіх сил очі, побачив в глибині долини ніби кілька макових зернят. Та зернята ті рухались.
Омелько висадив сонного хлопчика в сідло і повів коня до найближчого пагорба. Озирнувшись г, що крапки-вершники на мить застигли, а тоді почали невблаганно наближатися.
Козак знайшов густий кущ, один товстий пагін притис якомога нижче і прикрутив його верхівку жмаком трави до супротивного куща. До гілочки ж приладнав стрілу.
Зладнавши “самостріл”, Омелько швидко повів коня. Невдовзі за спиною наче дитина в долоні ляснула. То Омелькова стріла в когось влучила.
Ваше, воріженьки, щастя, що малий зі мною! Тому утікати час і пора!
Пересадивши малого наперед, козак легко злетів у сідло. Буланко чимдуж погнав до далекого лісу. (За Ю.Логвином; 395 сл.)
Поки малий вигулював коня, Омелько розпакував торбу. Лишилося ще пшоно, торбинка пшеничного борошна, кілька шматочків сала, капшук солі та з десяток тараньок.
Не відстібуючи з пояса ні лука, ні сагайдака, козак зачерпнув мідним казанком крижаної води. Тоді всипав кілька жмень пшеничного борошна. Круто посолив. Проказав молитву і почав вимішувати тісто.
Коли вимішав так круто, що тісто вже не липло до рук, то насипав у казанок ще борошна і заходився щосили перетирати грушевою ложкою тісто з борошном. Омелько так старався, що аж упрів, але буханець тіста перетворився на дрібненькі кульки. Їх козак обережно зсипав у неглибоку дерев’яну миску.
Малий тим часом напоїв Буланка, насипав у шаньку вівса й поставив коня у холодку. Потім заступом викопав поздовжню ямку, по боках поклав два шмати вивернутого дерну, а на них, як на цеглини примостив поданий Омельком казанок із щойно набраною зі струмка водою.
Козак сам заклав у ямку паливо, брязнув по кременю важким кресалом. І ось казанок облизують прозорі язики полум’я.
Коли завирував окріп, Омелько всипав туди всю гору борошняних кульок. Ось випірнула з каламутного варива одна, друга, потім ще кілька закружляли по колу. Нарешті, всі борошняні горошини піднялися нагору.
Омелько зняв казанок із вогню. Повичерпнував варене тісто і наклав у дерев’яну миску. Стали з малим, проникливо прочитали “Отче наш” і сіли розкошувати гарячою затіркою. Ще й по тарані роздерли.
Поки Омелько дожував тараню й відкрив рота, щоб загадати малому роботу, той уже спав на м’якій траві. Махнувши рукою, козак усе сам помив у струмкові й заховав у торби. Засипав піском вогнище, що ще тліло. Осідлав коня, повантажив торби, припасував до сідла самопал.
Напруживши з усіх сил очі, побачив в глибині долини ніби кілька макових зернят. Та зернята ті рухались.
Омелько висадив сонного хлопчика в сідло і повів коня до найближчого пагорба. Озирнувшись г, що крапки-вершники на мить застигли, а тоді почали невблаганно наближатися.
Козак знайшов густий кущ, один товстий пагін притис якомога нижче і прикрутив його верхівку жмаком трави до супротивного куща. До гілочки ж приладнав стрілу.
Зладнавши “самостріл”, Омелько швидко повів коня. Невдовзі за спиною наче дитина в долоні ляснула. То Омелькова стріла в когось влучила.
Ваше, воріженьки, щастя, що малий зі мною! Тому утікати час і пора!
Пересадивши малого наперед, козак легко злетів у сідло. Буланко чимдуж погнав до далекого лісу. (За Ю.Логвином; 395 сл.)
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Сьогодні я вам розповім про один звичай моєї родини на різдво(наприклад)