Якби я мав мішок золота , що зробив би?

Кажуть, щоб досягти у житті успіху, треба бути старанним.  Насправді, як я вже встиг зрозуміти, на успіх у житті діє багато факторів, а не лише сама старанність. Візьмемо, наприклад, Акакія Акакійовича з "Шинелі" М.Гоголя. Він був ду-у-же старанний, а чого він досяг у своєму житті? На нову шинель ледве спромігся грошенят назбирати.

Ні, звичайно, старанність потрібна в будь-якій справі. Мені завжди вдома кажуть: якщо щось робиш - роби старанно, щоб вийшло щось путнє. Я й намагаюся, але не завжди виходить. Я думаю, що багато залежить від уподобань, можливостей, схильностей самої людини. Ну справді: один годинами сидить за інструментом, розучуючи якусь п"єсу, старається, а другий, талановитий, сів - і блискуче її виконав, тільки-но глянувши в ноти. А дехто й взагалі, почувши якусь мелодію може її  відтворити без жодних зусиль.

Отже, можна зробити висновок, що старання - це добре, але до нього потрібно мати ще й хист, любов і стремління робити саме цю справу.

Для людини це нормально, якщо більшу частину свого свідомого життя вона проводить у пошуках себе. Ми приходимо у цей світ, і наш мозок розвинений лише настільки, щоб їсти і спати, а всі наші потреби задовольняють наші близькі. Але ми зростаємо, і нам стає цього мало. Ми хочемо бути самостійними, самі вирішувати свою долю. Це й називається -  досягти успіху у житті. Тут життя примушує нас вчитися, і виявляється, що це навчання супроводжуватиме нас на протязі довгих-довгих років. У декого навіть воно триває до останнього подиху.  

У пошуку успіху ми рідко вдовольняємося тим ступенем свого розвитку, на який нас поставила наша природа. Ми зазвичай прагнемо більшого. Тому вдосконалюємося. Вдосконалюємо наші фізичні дані, займаючись спортом. Вдосконалюємо свій розум, читаючи підручники і інші книги. Наповнюємо свій внутрішній світ, подорожуючи, вивчаючи найкращі витвори мистецтва. Прагнемо самі щось створювати. Тобто, ми шукаємо себе, виявляємо свої здібності, творчі особливості. І якщо нам все це вдається,  про нас скажуть, що ми досягли життєвого успіху.  

Літо цього року нічого не обіцяло гарного: дощ не припинявся уже другий місяць, ледве затихаючи на декілька годин удень. Бридко було на вулиці, холодно, незатишно, брудно. А вдома одному нудно. Друзі роз'їхалися, батьки на роботі.

Зненацька мамі запропонували для мене "роботу". Тобто треба було купити путівку й у той же час ніби працювати за цією путівкою в одному невеликому чи то зоопарку, чи то заповіднику Криму. Я поїхав туди з трьома хлопчиками, які трохи старші за мене. І як же мені повезло!

По-перше, дощів там майже не було, а мені здавалося, що водою залило всю сушу. По-друге, робота наша полягала в тому, що нам треба було годувати звірів, які жили у відгородженій ділянці лісу, і за графіком чергувати на визначеній території, щоб наших вихованців ніхто не кривдив — ні інші тварини, ні місцеві хулігани. Звичайно, ми не дорослі, не сторожі, але там так усе організовано, що у разі потреби завжди можна швидко покликати на до старших. Дуже цікаво було гати за білками, зайцями, павичами, лебедями, там багато хто з них майже ручні.

Під час свого відпочинку від роботи ми купалися в морі з кимось із дорослих. Одне псувало враження: нудотне чергування на кухні. А чергувань було багато, тому що таких вільних "робітників", як ми, — мало, от ми ледве встигали міняти один одного. Але й до цього звикли. Зате на морі побував, у гори ми теж ходили, кизилу наїлися, там його скільки хочеш! І дуже багато довідався про тварин такого, про що дотепер не чув і не читав. Літом залишився задоволений.

Объяснение: