Від іменників утворити присвійні прикметники читач, хлопець, секретар, токар, вугляр, кобзар, лицар, книгар, газетяр, директор воротар,

читачів, хлопців, секретарів, токарів, вуглярів, кобзарів, лицарів, книгарів, газетярів, директорів, воротарів, рибалчин

Мені здається, що шляхетність – це постійний стан душі людини. Воно або є, або його немає. І формується воно в дитячі роки. Важко й, напевно, не слід чекати шляхетних учинків від людини, що у дитинстві міг принизити однокласника, скривдити дівчинку, звалити свою провину на інший, відмовитися від своїх слів і не виконати обіцянки. Не може стати шляхетним людина, що сприймає батьків як людей, які просто зобов’язані створювати йому умови для щасливого дитинства (годувати, одягати, піклуватися, давати гроші). Від таких людей не дочекаєшся безкорисливої до

Таких як звичайно в класі не люблять, хоча іноді їм вдається верховодити. А от по-справжньому скромне й шляхетне хлоп’я часто залишається непоміченими. Але тільки на них можна вважатися у всіх важких ситуаціях вжизни.

Недарма ж багато з людей люблять читати книги, або дивитися фільми про теперішніх героїв. Але треба не тільки захоплюватися ними, але й намагатися самим бути чесними, шляхетними, мужніми – тоді краще станемо ми й наше оточення!

АБО ТАКИЙ:

Шляхетність — це внутрішня культура, якої, на жаль, позбавлені деякі люди.

Я думаю, що шляхетна людина має бути чесною, готовою завжди до у важку хвилину, терпимою до недоліків інших, поблажливою до глупоти та шанобливою до мудрості. Людина з певним внутрішнім стрижнем, очима, що випромінюють упевненість, — шляхетна.

Шляхетність людини виявляється в певних обставинах, так само як і ЇЇ ницість. Хіба можна назвати шляхетною людину, яка намагається очорнити в очах оточуючих іншу людину для того, щоб прибрати її з дороги?

Для справжньої шляхетності походження значення не має. Під впливом обставин можна посісти високе місце в суспільстві, здобути титул, але… Шляхетність — це насамперед внутрішнє наповнення, шляхетною людину обставини зробити не можуть. Взірцем шляхетної людини для мене є Наталка з п’єси І. Котляревського «Наталка-Полтавка».

Шляхетна людина має розвинене почуття власної гідності, але не принижує інших. Шляхетність — це готовність до самопожертви, здатність ставити щось вище від власних бажань. Це щедрість, причому не лише душевна.

Але тільки вчинки, а не високі слова, розкривають істинну сутність людини, визначають міру її шляхетності, так само, як і інтелігентності. Інтелігентність — приватний випадок шляхетності.

На мою думку, шляхетність — це коли ти віддаєш людям все, що можеш, і водночас вибачаєш їм за те, що вони іноді не відповідають за це взаємністю.

Отже, справжню шляхетність визначають справи та вчинки людини, повага до людей, жертовність і відсутність хизування та замилування собою.

Певне, кожний із нас не раз замислювався про сутність справжньої інтелігентності, намагався подумки з'ясувати, чи відповідають риси його власної особистості, його вчинки уявному зразкові. І кожний зіткався з тим, що однозначно відповісти на питання «Яким є сучасний інтелігент?»не завжди легко. Чи збігаються поняття «освіченість» та «інтелігентність»? Чи можна виховати у собі інтелігентну людину, чи треба нею народитися? Саме на ці питання спробую відповісти.

Слово «інтелігент» з'явилося порівняно недавно — у першій половині дев'ятнадцятого століття. Молодість цього поняття пояснюється тим, що поділ праці на розумову та фізичну виник лише під час науково-технічної революції, народивши новий соціальний нтелігенцію, тобто людей, що заробляють на життя своїм розумом. Раніше, у добу феодального ладу, потреби у слові «інтелігент» не було, оскільки монополія на розумову працю належала виключно аристократії, тобто самим феодалам.

Сьогодні ж слово «інтелігент» набуло дещо іншого значення. Для того, щоб людина мала право називатися інтелігентом, окрім того, щоб працювати розумово, вона повинна мати ряд інших, не менш важливих якостей. Для цього замало мати вищу освіту, добру роботу, вишукані манери й такі нібито «неодмінні» зовнішні атрибути інтелігенції, як піджак, капелюх, сорочка з краваткою й окуляри. Зовсім не обов'язково бути пихатим академіком, визначною політичною фігурою чи великим письменником. Справжній інтелігент, на мою думку, ніколи не покаже своєї зверхності над менш освіченою людиною, яка, можливо, стоїть на нижчому суспільному щаблі; у спілкуванні інтелігент простий і невимушений, не намагається здаватися розумнішим, ніж є, бо знає собі ціну, поводиться гідно.

Інтелігентність не завжди можна пояснити походженням, батьками, вихованням, заможністю чи бідністю. Навіть висока освіченість не є гарантією інтелігентності, бо ми знаємо кричущі приклади морального невігластва саме серед власників документів про вищу освіту. І навпаки, знаємо зразки справжньої інтелігентності та внутрішньої культури серед людей простого походження, які не мають дипломів. Яскравий приклад — Катерина Білокур, неосвічена селянка, котра самотужки сягнула фантастичних висот у малярстві. Дивовижні картини художниці є відображенням гармонії внутрішнього світу й навколишньої краси. Гадаю, рядки поезії І. Франка «Порада» досить точно характеризують кодекс поведінки інтелігентної людини:

Не високо мудруй,Але твердо держись