Сонце підбилося високо вгору. Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне . Степ підбігав до кручі і спинився — далі бігти нема куди: внизу, до самого обрію, зеленіло і мінилося море. Сонце гріє, вітер віє з поля на долину; над водою гне з вербою червону калину. Сполохані орли злітають у небо, сполохані жаби стрибають у болото.
avdushinalizza1
06.05.2021
1. Народження 2. [нарОдж'ен':а] (Великою літерою позначила наголос, над "о" потрібно поставити риску. 3. 4 склади: на/род/же/ння. 2 склад закритий, інші - відкриті. 4. Н-[н]-приголосний, сонорний, передньоязиковий, зубний, зімкнено-прохідний, носовий, твердий, дзвінкий. А-[а]-голосний, ненаголошений. Р-[р]-приголосний, сонорний, передньоязиковий, піднебенно-зубний, зімкненно-прохідний, твердий, дзвінкий. О-[о]-голосний, наголошений. Д-[дж']-приголосний, шумний, передньоязиковий, піднебенно-зубний, африкат, шиплячий, напівпомякшенний, дзвінкий. Ж Е-[е]-голосний, ненаголошений. Н-[н':]-приголосний, сонорний, середньоязиковий, зубний, зімкнено-прохідний, носовий, мякий, дзвінкий. Н Я-[а]-голосний, ненаголошений. 5.10 букв, 8 звуків.
В транскрипції над буквою "е" праворуч вгорі написати маленьку букву "и", а над "дж" намалювати дужку, те ж саме зробити і в другий квадратних дужках.
mirogall
06.05.2021
Добра людина — це той , хто любить інших людей , часто зовсім незнайомих , більше , ніж себе. Така людина живе не для себе , а для інших. При вигляді нещастя добре серце засмучується і з’являється потреба надати до радою , справою , співчуттям. Де немає доброти — там немає нічого прекрасного.Добра людина — це людина, яка допомагає іншим , який розуміє інших , який справедливий , хто здатний на багато що, мудрий .Хтось може робити добро для виду , щоб його похвалили і т.д.Але істинно добрим буде той , хто робить добро від усього серця , від усієї душі. Бути Людиною – значить жити високодуховним, цілеспрямованим життям, мати свою незламну життєву позицію. Але ще більшої поваги заслуговує така Людина, якщо вона не зреклася людяності після всіх життєвих іспитів.
Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне .
Степ підбігав до кручі і спинився — далі бігти нема куди: внизу, до самого обрію, зеленіло і мінилося море.
Сонце гріє, вітер віє з поля на долину; над водою гне з вербою червону калину.
Сполохані орли злітають у небо, сполохані жаби стрибають у болото.