Твір історичні вихі українського народу.

Історія українського народу надзвичайно трагічна й повчальна. Вона свідчить про якусь незбагненну силу українців, їхню здатність знову і знову відроджуватись після нищівних, здавалося б, смертельних ударів та катастроф.

Можна було б свою розповідь розпочати від татаро — монгольської навали, яка не тільки знищила українську державність, а й фізично вигубила народ, так підірвала його біологічні сили, що він став легкою здобиччю сусідів і потрапив до них у неволю. Однак у даній роботі ми зосередимося на подіях, що відтворені на сторінках художніх творів, які вивчаються за шкільною програмою. Одним з таких полотен є драматична поема Лесі Українки «Бояриня». Цей твір присвячений подіям, пов'язаним з Переяславською радою Поема написана в час (1910 p.), коли царевий уряд посилив утиски пригноблених окраїн і національних меншин. Леся Українка гостро переживала соціальний і національний гніт, брак національної державності, шукала відповіді на запитання: хто ми, українці, які ми є. на прикладі головних героїв драми — Степана та Оксани — талановита письменниця об'єктивно відтворює події, що ввійшли в історію під назвою «Руїна». Це був період після смерті Богдана Хмельницького, коли Україну намагалися поділити між собою Польща й Московщина, сіючи ворожнечу між козаками, провокуючи безперервні внутрішні сутички за гетьманство Росія роздавала козацькій старшині привілеї, щоб схилити її на свій бік, примушуючи зрадити інтересам України, намагалася позбавити народ мислячої інтелігенції. І знаходилися серед українців ті, хто прирікав себе на страждання й муки, добровільно заточував себе.
Говорячи про історичні віки, не можна не згадати події 1927, 1933 років, що ввійшли в історію під назвою «голодомор». Читаючи драму М. Куліша «97», повість У. Самчука «Марія», задумуєшся над питанням: хто винен у традиціях, описаних письменниками. У драмі «(?» автор розповідає про українське село, у якому далеко не всі люди сприйняли революцію, що принесла голод... У селі поїли всіх кішок і собак... До глибини душі вразив епізод, у якому розповідається про те, як Ларивон, глухий церковний сторож, і Орина, бідна вдова, поїли своїх дітей. Громада вимагає суду над дітовбивцями. Але чи підлягають вчинки Лари вона й Орини законам людського співжиття?

Не менш трагічною в українському селі була насильницька колективізація, котру описує У.Самчук. Книга стала монументом пам'яті тим, котрих налигачем заганяли до колгоспів. Ця політика держави спричинила початок кінця: відбулося тотальне винищення українського селянства, витравлення з нього власника, господаря, годувальника. На колись родючих землях виросли бур'яни, під дощами, згнило збіжжя. До родини Марії, головної героїні повісті, прийшло лихо. Старший син Максим, який учив батька й матір соціалізму та комунізму, виганяє їх із хати. Молодшого сина Лавріна репресовано. Останні члени родини втратили віру в можливість людського життя. Кульмінація твору — страшні картини голодомору в колись багатому куркульському селі.

Насамкінець можна додати, що етнічні втрати українського народу склали біля 12,7 млн. чоловік.
А воєнні? За даними науковців уроки Великої Вітчизняної війни загинуло біля 80,5 млн. наших земляків.
Про війну написано багато. Та, може, найоб'єктивніше змалював її О. Довженко у своїх оповіданнях, кіноповістях та «Щоденнику». Уже перша записна книжка «Щоденника» кровоточить своєю жахливою правдою... Змучені, зганьблені, голодні жінки плакали: на горе й потому покидала їх Червона Армія, відступаючи. О. Довженко оголив фашизм. Німці знищували все на своєму шляху. Ось одне з сіл... Що залишилося в ньому? Дві тисячі трупів, серед руїн і попелу — скелети. Наша земля була хвора, вона стогнала, нелюдське горе перелилось через край в кожній душі і вже не викликало гніву, а лише огиду та обурення.

У тому, що творилося, Довженко вбачав підлість, яку чинили чиїсь руки. Він засуджує бездонну вічну брехню, якою обплутані ми. Серце його переповнюється жахом від того, що сотні тисяч кращих продовжувачів нашого роду зникне з нашої землі.

Трагедією світового масштабу переживає наш народ сьогодні. Це наслідки чорнобильської аварії. Та про них слід писати окремий твір.
Заключним рефреном можуть бути слова П. Тичини: «яка біда, яка чума мене косила, а сила знову розцвіла».

Мері осторожности на велосипеди:
1.На велосипеді треба їхати  в шоломі.Він захищае голову від важких травм у разі падіння.
2.Одягати зручну одежу.
3.Треба одягати налокітники і налокінники.
4.одягати футболку або куртку з цупкої тканини.
5.Світловідбиваючі смуги на одязі для забезпечної поїздки в сутінках.
Правила использования велосипедом:
!.До 14 р. на велосипеді можна їздити лише по спеціальних доріжках.
2.Якщо доріжки не має то їхати тільки узбіччям.
3.Виїзжати на проїзжу частину велосипедист має право лише після 14 р.
4.Рухаючись групами велосипедисти повинні їхати один за одним щоб не заважати один одному
5.На дорозі влосипедист не має право на повороти ліворуч чи праворуч для цього він повнен доїхати до пішохідного переходу зійти з трансорту й перевисти велосипед на другий бік дороги.

- На вихідних я їду до міста Черкаси. Там живе моя бабуся.

- І довго ти будеш у Черкасах?

- До кінця канікул. Буду засмагати на пляжах Кременчуцького водосховища.

- І ти не будеш там нудьгувати?

- Зовсім ні. Планетарій Черкас є моїм улюбленим місцем. Я з дитинства люблю там бувати. А ще є зоопарк і багато інших незабутніх місць.

- Це цікаво.

- Черкасам понад 700 років. Тому історія міста теж є цікавою. Обов'язково відвідаю екскурсії і пройдуся тамтешніми вулицями, щоб помилуватися Черкасами.

- Уявляю собі, як там гарно.

- Бувай. Приїду і поділюся своїми враженнями від поїздки.

- Гаразд. Щасливої дороги!