Утворіть форму родового, давального, орудного відмінка однини належних чоловікам і жінкам прізвищ (імена й по батькові додайте самостійно мацько, щербак, чайка, вовканич, добрій, лебідь

Н.в. Мацько Ганна Петрівна
Р.в. Мацько Ганни Петрівни
Д.в. Мацько Ганні Петрівні
З.в. Мацько Ганну Петрівну
О.в. Мацько Ганною Петрівною
М.в. у Мацько Ганни Петрівни

Н.в. Щербак Юрій Сергійович
Р.в. Щербака Юрія Сергійовича
Д.в. Щербаку Юрію Сергійовичу
З.в. Щербака Юрія Сергійовича
О.в. Щербаком Юрієм Сергійовичем
М.в. у Щербака Юрія Сергійовича

Н.в. Чайка Тетяна Іллівна
Р.в. Чайки Тетяни Іллівни
Д.в. Чайці Тетяні Іллівні
З.в. Чайку Тетяну Іллівну
О.в. Чайкою Тетяною Іллівною
М.в. у Чайки Тетяни Іллівни

Відповідь:

Пояснення:Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.

Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.

Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.

А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.

Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!

Одного разу, прогулюючись по парку, я натрапила на пересувну художню виставку робіт відомого сучасного художника Василя Климика. Ця виставка розташувалася на улюбленому місці відпочинку мешканців міста і приваблювала увагу багатьох відпочиваючих. Не залишилася байдужою до картин художника і я.
Найбільш усього серед картин митця мене вразило полотно під назвою «Туман у Поліссі». Незважаючи на досить розмитий туманом пейзаж я розгледіла, що на цій картині зображено привабливе літо, яке знаходиться у самій прекрасній своїй порі – на золотій середині. Коли я дивилася на картину, мені здавалося, що над землею зовсім немає повітря, ні одна травинка, ні один листочок на гілках дерев навіть не ворухнеться, і усе це вкрито густим, як молоко, туманом. А ось небо на пейзажі лагідне та бездонне, немов безмежний океан. Воно прозоре і чисте, ледь зарожевіле, і, здається, що трохи почекавши, ми разом с автором зустрінемо теплий та яскравий сонячний день. Таке враження доповнює ранкове сонце, проміні якого боязко виглядають поза дерев. Але пройде година, і сонце підніметься вище, набере свою силу і розгоне туман. Та поки що сонце сховане за лісом і не відчувається спекоти літнього дня, а ранкове повітря настільки чисте і водночас насичене, що дивлячись на картину, хочеться вдихнути його на повні легені.
Земля навколо вкрита густою зеленою травою, її килим зовсім не звору�