Моє ставлення до синів і невісток о. кайдаша

Проблема батьків і дітей — це вічна проблема людства. Бо як би не змінювалося суспільство, як би бідно чи багато не жили люди, ця проблема завжди залишається, тому що діти завжди хочуть жити самостійно: самі будувати своє життя, робити свої помилки і самі за них відповідати.

І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо.

Розпад патріархальної сім'ї — це нелегкий етап у розвитку сімейних традицій, але життя змінюється і вносить свої корективи. Молоді Кайдаші хочуть жити по-новому, краще, ніж їх батьки, не хочуть і коритися батькам, бо вважають, що так, як жили їхні батьки, вже жити не можна — це вже минуле, а нове життя — будувати їм, молодим. Щоправда, і вони не знають, як його будувати.

Я підтримую молоде покоління повісті в їх намірах будувати своє життя самостійно. І тому мені здається, що, одруживши синів, старі Кайдаші повинні були їх відділити. Однак старшим хотілося керувати молодими, як ними керували все їхнє життя.

Молоді Кайдаші — працьовиті, люблять свої сім'ї, однак надмірне прагнення бути самому господарем затьмарило повагу до батьків і все те хороше, що вони їм дали. Тому мені не подобається, як у боротьбі за приватну власність вони втрачають подекуди людську гідність.

Більш до вподоби мені Лаврін і Мелашка, бо я люблю людей ніжних, добрих душею, які мають ласкавий погляд, уміють розуміти прекрасне. Мені здається, що потрапивши у становище цієї боротьби за «моє — твоє», вони зуміють все ж таки зберегти любов одне до одного. Карпо і Мотря, на мою думку, зовсім «зачерствіли», почуття їх любові замінилося матеріальними цінностями, а їхні діти не бачать батьківської любові й не виховують у них і любов до близьких, а значить, ростуть вони у становищі нелюбові. І це, звичайно, дуже недобре.

Я ніколи не міг зрозуміти, як можна підняти руку на людину, яка дала тобі життя, яка виховувала і доглядала тебе. І якщо вже життя склалося так, що дружина і матір не розуміють одна одну, то син повинен зробити все, щоб хоч повагу зберегти, якщо немає любові.

Ось таке моє ставлення до молодих Кайдашів. З одного боку, я їх підтримую і розумію. З іншого боку, я не можу їм вибачити неповаги до батьків.

Іменик_це частина мови яка відповідає на питання хто ? що? і оначає предмет
Прикметник -це частина мови яка відповідає на питання яка ? яке? які ? яким? який?Котрий котра? котре і виражає ознаку придета
Займенник —частина  яка вказує на предмети, ознаки або\кіфлькість , але не називає їх. Відповідає на питання хто?, що?, який? чий? котрий? скільки?.
Числ́івник — частина мови, яка позначає кількість предметів або їхній порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий?
Прийме́нник — службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників виражає відношення між словами у реченні.

ШАБЛЯ РАНИТЬ ТІЛО, А СЛОВО — ДУШУПерше речення одного з Євангелій — «Спочатку було слово». Саме завдяки силі Божого слова, як розповідається в Біблії, народилася земля, все, що існує та живе на ній, навіть людина. Людство завжди вірило й продовжує вірити в силу слова, недарма в селах і досі існують різноманітні замовляння проти різних болячок. Люди дають імена своїм дітям, прислухаючись до їхнього звучання, називають човни та літаки тільки позитивними назвами, вірячи, що це збереже їх від лиха. У давнину в школах навіть навчали ораторського мистецтва, бо найкращі оратори завжди були в пошані серед простих людей, оскільки вміли впливати на них.Слово — сильна зброя. Та, як і будь-яка зброя, воно може використовуватися як у мирних, так і в воєнних цілях. Словом можна не тільки дошкулити супернику, але й сильно вразити його. Після серйозної сварки ми завжди дуже переживаємо, а якщо сварка ця відбулася з близькою людиною, нам може й боліти. Звичайно, це не тілесний біль, бо ран на тілі сварка не лишає, але душу ранить. А якщо суперечка виникла на пустому, образили нас незаслужено, то душевні рани будуть глибокими, довго гоїтимуться. Погане слово може навіть убити, бо переживання після почутого можуть спричинити, наприклад, серцевий напад,ідо призведе до фатальних наслідків. Буває й так, що навіть правда, сказана кимось, виявляється настільки гіркою, що слабка людина може навіть спробувати вчинити самогубство.На щастя, слово, як і будь-яка речовина, може бути як отруйним, так і цілющим. Слово підтримки, заспокоєння, дружня порада допомагають нам вистояти в скрутній ситуації. Слово як лікувальний засіб використовують навіть у сучасній медицині: психологи розмовляють із пацієнтом, намагаючись виявити причини його стану й до йому. Слова інших людей — вольових, сильних — в усі віки зрушували цілі народи на глобальні зміни, спричиняли революції й перевороти. Зі словами «За Батьківщину!» під час воєн навіть майже беззбройні солдати творили справжні дива, долали ворожі армії.Вдало дібране слово завжди буде влучним, спричинить бажаний результат. Тому не можна говорити, не оцінивши наперед наслідків, котрі можуть спричинити наші слова. слово — сила, і тільки якщо вона буде розумною, вона працюватиме на добро.