Скласти гумористичний дiалог "на ринку" увiвши до нього 2-3 дiэприслiвники .

Біля прилавків з фруктами зупинився чоловік, з вигляду простий роботяга.
— Чуєш, брате, купи у мене ось цю штуку за рубль. — і простягає стоїть за прилавком кавказцю якусь скляшку.
— А що це? – Не знаю, на роботі поцупив. Я в сантехніком працюю, так там під сходами цих скелець цілий ящик. Їх в якихось дорогих приладах використовують Купи, а?
— Купити не куплю, а поклажі поруч, може хтось візьме. Увечері підходь. Якщо продам, візьмеш гроші.Отсыпал роботяга на прилавок поруч з помідорами десяток скелець і пішов. Час йде, народ навколо тече, завихряясь біля прилавків. Раптом з натовпу мужик виринає. Спочатку до овочів прицінився. Потім побачив супутній товар, і очі його потихеньку округлилися до розмірів ювілейного рубля. І став він так ненав'язливо у продавця питати, де, мовляв, узяв, та скільки коштує. Досвідчений в торгівлі южанин відразу зрозумів, що рибка клюнула і тут же підсік:
— Де взяв, там вже немає. Треба – купи. Штука — п'ять рублів.Покупець рвонув гроші з кишені, аж дрібниця на землю посипалася. Поклав куплене в кишеню, перевів дух і питає:
— А у тебе ще є? Відразу велику партію візьму по п'ять рублів за штуку. — Треба знайдемо ще. У мене цілий ящик. Завтра після обіду приходь. – пообіцяв хитрий торговець, бачачи, що намічається вигідна угода.Увечері сантехнік прийшов за грошима. Разом з належної десяткою він отримав комерційну пропозицію:
— Слухай, брат, тягни сюди весь свій ящик. Візьму по рублю.
— Так не зможу, напевно. Там охорона, те, се. — Ну ти подумай, як слід. Гаразд, плачу по два рубля.На тому і порішили. На наступний день приволік разоритель рідного інституту горезвісний ящик на базар. За тисячу таємничих скелець було виплачено дві тисячі рублів асигнаціями. Хитрий сантехнік з купюрами в кишені відбув у напрямку найближчої пивниці, а продавець помідорів став чекати вчорашнього клієнта, підраховуючи бариші. « А чи не продешевив я? Може, варто накинути ще п'ятірку, – раптом це щось цінне» — і він задумливо перебирав таємничі скельця пальцями. А народ йшов мимо і дивувався: що це поруч з помідорами продаються двадцатикопеечные запобіжники на три ампера. Чи треба говорити, що очікуваний покупець так і не прийшов?

Рідна українська мова — це основа нашої безмежно багатої культури. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть ще й від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого для художника джерела. До велетнів української національної культури безперечно належать Тарас Шевченко, Іван Франко, Максим Рильський. Шевченко ввібрав у себе могутній волелюбний дух українського народу. У своєму "Кобзарі" народний співець відобразив ціле море народного горя, невольницький поклик до помсти й порив до свободи, чарівну красу української пісні. Вогненною піснею та віщим словом повернувся поет до рідної своєї України. Вірні традиціям великого Кобзаря, класики нашої літератури створили в цей час такі всесвітньо відомі шедеври мистецтва слова, як соціальні повісті й романи (Панас Мирний), драми й комедії (І. Карпенко-Карий), поезію і прозу (Іван Франко), громадянську лірику і публіцистику (Павло Грабовський). Ці письменники боролися за чистоту й яскравість літературної мови, за високу художню майстерність.З двадцятих років руйнувалися наші безцінні святині, палилися українські бібліотеки, безжально витіснялася рідна мова з державних установ, середніх і вищих навчальних закладів. Ярлик "націоналіста" відразу чіплявся кожному лише за те, що розмовляв рідною мовою.Внаслідок такої "інтернаціоналізації" наш народ вироджувався, був позбавлений знань про власну історію, культуру.Максим Рильский у своїх віршах та творах закликав нас любити рідну мову та зберегти її для своїх нащадків. Він у своїй поезії надавав велике значення порівнянням та метафорам, підкреслюючи, що вони прикрашають літературну українську мову.Під час Великої Вітчизняної війни, коли горіли жахливим полум'ям міста та села України, коли ненависний ворог хотів задушити нашу національну свідомість, український народ не зрікся своєї мови. Жага любові до Вітчизни і жага помсти ворогові були провідними мотивами творчості Рильського під час війни. Одним з найкращих віршів Рильского є "Рідна мова". Поет радить вчитись у народу, в якого "кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина". Замислюючись над рядками цього вірша, я уявляю собі історичні події того часу, коли рідну мову "...в ярмо хотіли запрягти, як дух степів, гарячу, і осліпити, й повести на чорні торжища, незрячу..."Хай немеркнучим заповітом усім синам й донькам України стануть полум'яні слова Максима Тадейовича:Мужай, прекрасна наша мова,Серед прекрасних братніх мов,Живи, народу вільне слово,Над прахом царських корогов,Цвіти над нами веселково,Як мир, як щастя, як любов!Максим Рильський проголосив ці патріотичні слова багато років тому, а звучать вони свіжо, актуально, адже боротьба за волю і співуче слово триває, бо вічним є народ, його національна свідомість, його культура і рідна мова.

Земля … Як багато сказано цим словом. В ньому закладена історія тисячоліть, буремних віків та войовничих століть. Наша Земля – це наш дім, який ми повинні оберігати всіма силами і діями. Що ж закладено в значенні слова «Земля» для кожної людини?
В данному творі, я буду намагатися відповісти на це питання самостійно. На мою думку, у кожної людини слово «Земля» повинно асоціюватися з чимось величним і могутнім. Адже, саме наша планета тримає на своїх плечах вагу всього: населення, будівель, гір, океанів, морів. 
Люди повинні завдячувати нашій планеті за те, що вона ділиться з нами своїми надрами та багатствами. Людство стало залежним від грошей та дорогоцінних каменів, нафти та вугілля. Деякі країни потерпають від нестачі елементарної питної води, а інші ведуть війни за корисні копалини. Люди забули про те, що Земля не може існувати вічно. Майбутнім поколінням треба передати здорову та чисту планету!
Дійсно, не всі люди наносять шкоду планеті. Багато науковців роздумують над питаннями збереження природних ресурсів та переходу на альтернативні джерела енергії. На їхню думку, економія природних багатств може продовжити життя цілої планети. Якщо людина схаменеться, то всі живі істоти отримають ще один шанс на виживання. Рідкісні види ссавців, риб, птахів вже занесені до Червоної Книги, ала це не рятує їх від жорстоких рук та капканів. Людина втратила свій природний облік, вона перетворюється на жорстокого хижого звіра, який не зупиниться ні перед чим.
Земля – це на дім, який дав нам шанс на прекрасне існування. Красиві буйні поля, яскраві трави і квіти, чисте повітря, різномаїття тварин та птахів, чисті моря та ріки – це все є дарунками матінки природи. Ці достоїнства нашої планети треба передати в руки майбутнього, яке обовязково прийде. Нам залишається тільки згадати, що ми лиш люди, а не творці!