Позначте речення, як потребує редагування: а. інформацію про надходження нових товарів можна отримати у продавця-консультанта. б. розпочинається сезонний розпродаж зимових пальт. в. для капітального ремонту підійде любий матеріал. г. нарада розпочнеться об 11 годині.

В) Для капітального ремонту підійде будь-який матеріал.

Слово (що? іменник) найтонше (яке? прикметник) доторкання (що? іменник) до серця (до чого? іменник), воно (що? займенник) може стати (що зробити? дієслово) і ніжною (якою? прикметник) запашною (якою? прикметник) квіткою (чим? іменник) і живою (якою? прикметник) водою (чим? іменник), що (що? займенник) повертає (що робить? дієслово) віру (що? іменник) в добро (в що? іменник) і гострим (яким? прикметник) ножем (чим? іменник), і розжареним (яким? прикметник) залізом (чим? іменник), і брудом (чим? іменник). Мудре (яке? прикметник) і добре (яке? прикметник) слово (що? іменник) дає (що робить? дієслово) радість (що? іменник), нерозумне (яке? прикметник) і зле (яке? прикметник), необдумане (яке? прикметник) і нетактовне (яке? прикметник) приносить (що робить? дієслово) біду (що? іменник).

Если будут вопросы - обращайтесь:)

Отметьте как лучший ответ, если не сложно ❤️

Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови. 

Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром. 

Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною. 

Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак... 

XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного. 

XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося. 

Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість. 

Поет схвильовано писав про державну мову України: 

Вона, як зоря пурпурова, 

Що сяє з небесних висот 

І там, де звучить рідна мова, 

Живе український народ. 

Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.