Скласти речення зі словом позаторішній . швидко

Позаторішній підручник до сих пір лежить у мене на столі

Що таке шляхетність? 
"Совість і пам'ять — складові людської душі. Совість - зірка, яка освітлює життєвий шлях людини у світі, суспільстві, всесвіті. Не дай Бог загубити ту зірку, а також пам'ять, відчуття часу, історії, простору, загубити душу! " - писав В. Андрієв. Совість - основна складова шляхетності, родина, що має такі якості, як: доброзичливість, ввічливість, шляхетність, порядність, - людина добра, вихована, з гарними манерами. 
По-перше, звернемося до історії: ще зі стародавніх часів чоловіки довіряли своїм жінкам оберігати вогонь, але коли вони йшли на полювання, завжди хтось залишався для того, щоб захищати людей і територію та до слабшим. Це були перші зародки шляхетності і людяності. 
По-друге, повернемося до сьогодення: на жаль, людей, які зберегли в собі прекрасні якості, дуже мало. Ми стоїмо на порозі деградації, проходить зворотній процес еволюції - уподібнення тваринам. Г. Сковорода писав: "Щастя можна знайти тільки в собі, а щоб його віднайти, треба пізнати себе! " Люди в цьому світі бояться знаходити себе, краще ховатися за комп'ютерними "ніками" й не показувати себе нікому, навіть самому собі. Страх - проблема розвитку цивілізації. 
По-третє, мені дуже пощастило: я маю друзів, які не ховаються за комп'ютерами й не ховаються у собі - вони відкриті та щирі люди. Якось запитала свою подругу: "Чому ми так живемо? " А вона відповіла: "Тому, що культура не встигає за розвитком воєнної техніки! " 
Отже, шляхетність - це риса, яка личить усім, але мало хто нею користується. Г. Сковорода писав: "У серці є власні любов і тепло! " Навчімося ж сіяти добро, а воно, будьте певні, повернеться сторицею - тоді світ стане добрішим і світлішим!

Сполу́чник або злучник[1] є службова частина мови, що послуговує для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення й не виконують у реченні граматичну роль.

До сполучників належать і, та, й, але, а тощо.

Сполучники зв'язують слова (батько й мати), словосполуки (довгі вулиці та високі кам'яниці), сурядні речення (Учитель читає, а учні слухають) та складники складнопідрядних речень (Коли вчитель читає, учні слухають). Залежно від синтаксичної функції сполучники поділяються на сурядні (і (й), та, та й, а, але, або, чи, прикладкове як) та підрядні (коли, що, якби, наскільки, хоч, мов, наче, часове й порівняльне як).

За походженням сполучники поділяються на первісні, що морфольогічною будовою не пов'язані з іншими частинами мови (і, а, чи, та), і на похідні від інших частин мови (щоб, якби, проте, однак, буцімто). Інтонація речення може рекомпенсувати відсутність сполучника (Якщо підеш направо, загризе тебе вовк: Підеш направо – загризе тебе вовк), явище часте в розмовній і художній мовах. У давнішій літературній мові, як і в народній, декотрі сполучники виступають синкретично, в різних синтаксичних функціях (наприклад, що в значенні бо, коли тощо).