Якщо телефонну трубку підняла не та людина, яка вам потрібна, ви повинні: м овленнєвий етикет а покласти трубку й зателефонувати пізніше; б з’ясувати прізвище людини, я к а підійш ла до телефону; в розповісти коротко про себе; г перепросити й звернутися з проханням покликати потрібну людину.

Г перепросити й звернутись

Друзі, сьогодні маємо доволі дискусійну тему для власного висловлення. На жаль, така проблема є близькою для багатьох українських сімей. То підтримаєте ви таку думку чи спростуєте? Постарайтеся знайти переконливі аргументи!

На чужині ще більше батьківщину цінують

Я згоден із думкою, що на чужині батьківщину цінують більше.

З дитинства ми звикаємо до навколишнього світу, починаємо любити все, що нас оточує: природу, людей, рідне місто. Коли ж опиняємось за кордоном, все здається незвичним, чужим, у серці оселяється туга за Батьківщиною. До того ж, на чужині інші звичаї та побут, до яких людині буває важко звикнути.

Яскравим прикладом на підтвердження цієї тези є також життя Григорія Многогрішного з роману Івана Багряного «Тигролови». Коли чоловік утік із потягу й опинився в тайзі, він постійно відчував тугу за Батьківщиною, хоч і знайшов прихисток в українській родині, яка шанувала народні традиції та звичаї. Герой страждав від того, що в Україні лишилися його рідні та друзі, та для нього дорога додому закрита.

Якщо подивимось на сучасне життя, то побачимо, що люди в пошуках кращої долі вирішують поїхати за кордон. Опинившись у чужій країні, вони страждають від того, що позбавлені спілкування рідною мовою та оточені чужоземцями. У них постійно виникають спогади про рідну землю і сім’ю. Люди починають цінувати те, що втратили, не витримують розлуки й повертаються додому.

Тому справді: людина, опинившись на чужині, починає ще більше цінувати Батьківщину.

Поиск Чи цікаво ми живемо? (Твір дискусійного характеру) Розміщено від Tvir в Суббота 29 мая На перший погляд, кожен мій шкільний день схожий на інший. Уроки, школи, дім, де знову заняття за письмовим столом. Потім — телевізор або комп’ютер, спілкування з товаришами у дворі. Щось особливе пригадати важко. Проте друзі на нудьгу не скаржаться. А я подумав: що означає жити цікаво? На цю тему нещодавно у нас була класна година — дискутували. Запитали, наприклад, Микиту Бєлова, що цікавого відбувається в його житті. Микита сказав, що для нього кожен день приносить щось несподіване, а значить — той день цікавий. А ще хлопець відкрив у собі здібності. - Тільки не глузуйте з мене, — попередив нас Микита, — бо більше нічого не скажу. Я захопився ліпленням з пластиліну. А почалося все з того, що треба було до Семену, моєму молодшому братові, виліпити двох казкових героїв — Вовка та Лисицю. Захопився сам і Сеньку теж заохотив. А тепер без пластиліну себе не уявляю. У мене вдома ціла колекція наших робіт. Якщо схочете, дещо принесу, покажу. Виявилося, що мої однокласники відкрили у собі якісь таланти і розвивають їх. Степан Мамонтов вчиться грати на акордеоні — на шкільних концертах його можна почути. Катерина Романова малює і пише вірші — вона навіть ілюструє свої твори. Настя Рудич співає. Я не відкрив у собі жодної здібності, але я не вважаю, що моє життя нецікаве, похмуре. По-перше, мені цікаво вчитися у школі. Готуючи уроки, я користуюся Інтернетом. Є в моїй домашній бібліотеці словники, енциклопедія. По-друге, раз на місяць ми з батьками йдемо до театру. Особливо мені подобаються вистави у театрі ляльок. По-третє, разом із батьком займаюсь зимовим купанням у річці. Ось вже пішов другий сезон, як я «моржую». А хіба життя моїх батьків не цікаве? Батько грає на гітарі й співає, сам написав кілька пісень. Мама — чудовий кулінар, і на свята нас балує диво-кулінарними новинками. Одне слово, людина сама знаходить собі заняття до душі. І тільки від неї залежить, як пройде її день — нудно чи ні.