українцям?”
Український народ – один з найбільших європейських народів, який доводив свою велич протягом тривалого часу. Весь цей час ми перебували між різними цивілізаціями, наш вибір представлявся дуже складним, оскільки український народ завжди всім заважав і його хотіли знищити. Тим не менш, велич підтвердилася в тому, що наш народ зміг вижити, зміг стати достатньо сильним для створення власної великої держави. У той же час Україна сьогодні далеко не є достатньо сильною, щоб протистояти агресору. Ми бачимо, що з порушенням наших прав ми нічого не можемо вдіяти і часто звертаємося за до до інших країн. Держава складається з людей, тому головними винуватцями такої складної ситуації є самі українці. Чого ж нам всім не вистачає, щоб побудувати по-справжньому сильну країну?
Я думаю, що більшості людей у нашій країні не вистачає стратегічного мислення. За весь час існування новітньої незалежної України нам нав’язувалися невірні стереотипи, які українці чомусь приймали на віру і відстоювали повсюдно. Замість того, щоб думати власною головою, співвідносити факти і реальність,
Український народ – один з найбільших європейських народів, який доводив свою велич протягом тривалого часу. Весь цей час ми перебували між різними цивілізаціями, наш вибір представлявся дуже складним, оскільки український народ завжди всім заважав і його хотіли знищити. Тим не менш, велич підтвердилася в тому, що наш народ зміг вижити, зміг стати достатньо сильним для створення власної великої держави. У той же час Україна сьогодні далеко не є достатньо сильною, щоб протистояти агресору. Ми бачимо, що з порушенням наших прав ми нічого не можемо вдіяти і часто звертаємося за до до інших країн. Держава складається з людей, тому головними винуватцями такої складної ситуації є самі українці. Чого ж нам всім не вистачає, щоб побудувати по-справжньому сильну країну?
Я думаю, що більшості людей у нашій країні не вистачає стратегічного мислення. За весь час існування новітньої незалежної України нам нав’язувалися невірні стереотипи, які українці чомусь приймали на віру і відстоювали повсюдно. Замість того, щоб думати власною головою, співвідносити факти і реальність, українці відмовилися від цього і почали просто вірити в те, що їм кажуть власні і зарубіжні політики. З-за цього акценти в голові звичайного українця змістилися, він втратив можливість мислити раціонально і стратегічно і захотів того, що насправді йому зовсім невигідно. Я думаю, що до цього був причетний також і низький рівень освіти більшості українців. Багато людей зовсім не хочуть думати, винаходити щось нове, вони хочуть лише робити примітивну роботу і отримати гідну оплату. Але насправді ні в одній країні світу ніхто і ніколи не ставав успішним тільки за рахунок цього.
Українцям також дуже сильно не вистачає взаєморозуміння. Проблема в тому, що різні регіони країни живуть різним життям. Але це зовсім не означає, що можна відмовитися від спроб знайти спільне. Українці дуже різні, вони повинні шукати точки дотику, щось спільне. Якщо це спільне так і не буде знайдено, то у нашої країни дуже погані перспективні. А це, в свою чергу, дуже прикро, оскільки все те, що відбувалося раніше, повинно було змусити нас повірити в цю країну.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Твір на тему київ - місто великих можливостей. кажуть, що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці а приїжджі, особливо вихідці із села
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм до у цьому.