Твір на тему любіть землю, любіть працю на землі)іть))

Любіть землю, любіть працю на землі 

З давніх давен наших пращурів годувала земля. Тому люди завжди ставитися з повагою до землі-годувальниці, любили її. Багато українських традицій і свят тісно пов'язано з землею та роботою на землі. Це - частина нашої культури, нашої спадщини. Оранка, посівна, жнива з прадавніх часів йдуть одно за іншим у вічномі колі, якому немає кінця.  

Труд на землі завжди був дуже тяжким, але почесним. Саме труд хліборобів усіх годував, і якщо не родив хліб, починалося лихо. Тому у народній пам'яті праця на землі завжди сприймалася як вкрай важлива. 

Навіть тепер, коли на село прийшла сучасна техніка, земля - не просто засіб виробництва. Якщо не любити землю, ставитися до неї суто утилітарно, то вона може перестати родити. Щоб земля добре родила, її треба любити і піклуватися про неї, як це робили наші пращури. Тим, для кого вона  залишається годувальницею, земля неодмінно віддячить добрим врожаєм. 

Рідною є для нас земля, де ми народилися. Цю землю не вибирають, як не вибирають батьків. Це скарби, даровані Богом. Я не розумію людей, які кидають свою батьківщину і шукають щастя в чужих землях, знаючи, що рідна країна потребує їхньої любові, праці, відданості. Любов до батьківщини називають патріотизмом. Це дуже сильне почуття, яке дає людині можливість витримати складні випробування, перетерпіти лихоліття, зробити подвиг в імя свого народу.
«Чому, сказати, й сам не знаю,Стежина в ріднім краї...Наша земля — Україна. Любити її — це значить кожним своїм вчинком, кожним помислом вірно служити їй. Мало говорити, що ти патріот, — треба бути патріотом.
Для когось- це вулиця, де пройшло дитинство, для когось- великий двір, де вечорами звучала гітара і мелодійний голос співав про перше кохання, для когось- це звичайна сільська хата з кущем калини під вікном, з чорнобривцями, які посіяла мама, з рушниками в кутку над образами.
Мій образ рідної земліРідна земля дорога для нас і тим, що жили тут наші предки — горді і волелюбні, які не віддали свій край чужоземним загарбникам-завойовникам. Кровю своєю, своїм життям захистили його, передали нам у спадок як дорогоцінний скарб, зберегли для нас рідна мова — співучий, неповторний і чарівний.
такими задушевними рядками висловив поет-пісняр Андрій Малишко глибоке синівське почуття любові до своєї землі, яка зростила його, вивела в люди, навчила любити життя, працю, природу, пісню, мову...У кожного вони свої, неповторні, але однаково дорогі. Рідна земля — наша мала батьківщина, де ми вперше почули мамину колискову, пізнали перші радості і перші сльози, перші перемоги і поразки...

Взято з одної довідки, пам'фред, як робили виставу і читали цю суперечку і вібповід українця була аргументована цим листом.
Популярному перемишльському поету Павлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть, Павле Петровичу, — писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, — погостюєте, повеселитеся”. Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки — премилої Поліпи Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора — попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати

1)Дієприслівник не є самостійною частиною мови, тому що він має ознаки дієслова і прислівника.Дієприслівник має вид (доконаний, недоконаний), час (тільки теперішній та минулий), він може мати залежні слова, як і дієслово (разом із залежними словами він утворює дієприслівниковий зворот).Але подібно до прислівника, він не відмінюється.У реченні виконує роль обставини.Вчені-філологи вирішили, що дієприслівник не є ні дієсловом, ні прислівником, але все ж таки він ближче до дієслова, бо відповідає на питання що роблячи?, що зробивши? і називає додаткову дію (це означає, що дієприслівниковий зворот можна вилучити з речення, при цьому,з граматичної точки зору, речення буде побудоване вірно.Проте страждати від цього буде лексичний зміст речення, і ви не зможете донести думку до співбесідника)
2)Дієприкметник відповідає на запитання прикметника який?, яка?, яке?, які? і виражає ознаку предмета за дією, в той час,як дієприслівник означає додаткову дію.