Твір - мініатюра: "якою має бути сучасна мода? "

моя подруга мріє стати модельєром. сьогодні вона прийшла додому засмучена й сказала, що викладач у технікумі, де вона навчається, запропонувала їм створити концепцію сучасної моди. і от дівчина сидить розгублена і не знає, з чого почати. я щиро хочу подрузі. і отже, роздумую тепер над цим складним завданням. якою має бути сучасна мода? причому мене питання цікавить ще й тому, що я намагаюся дотримуватися моди й не хочу при цьому виглядати погано. перефразовуючи відоме російське прислів'я, хочу сказати: нове — це старе, яке вже добре забулося. якою має бути сучасна мода. то, може, варто просто пригадати, що сама я люблю одягати. ось висять на спинці стільця мої не такі вже й нові джинси. варто подякувати тим жінкам, які перші наважилися одягти штани. це немовби відкрило для жінки нові боки життя, дозволило стати більш активною, динамічною. я сама люблю одягати зручні джинси. отже, тепер я розумію, що мода повинна створювати зручні речі. жінка мусить почуватися комфортно, а не так, як почувалася б, будучи затягнутою у щось металево-шкіряне з клаптиками і вервечками. однак, кожна жінка прагне бути красивою, і, значить, зручні речі мусять бути красивими, якісними, добре пошитими, сучасними, врешті. крім того, мода повинна враховувати індивідуальність, адже не кожна жінка може собі дозволити міні-спідницю, так само як не кожна красиво виглядатиме в максі! отже, роблю висновок про те, що мода має бути різною! вона має залишати простір для творчості й індивідуальності, а не перетворювати всіх на однакових істот, ніби випущених з одного конвеєра!

  чи потрібно читати книги? твір розміщено в  твори з зарубіжної літератури  від tvir в среда 5 февраля сьогодні, у роки бурхливого інформаційного буму, гостро постає питання: чи потрібно читати книги? багато людей, особливо молодих, схиляються до думки, що для розвитку особистості достатньо передивитись цікаві телепередачі, перечитати популярні газети й журнали, посидіти біля комп’ютера. інші скільки живуть, стільки й черпають мудрість з творів класичної літератури. 1 для них проблеми, порушені в творах, актуальні й зараз. я вважаю, що значення книги в житті людини неоціненне. якщо не читати, ніколи не дізнаєшся ні про гомера, ні про данте, ні про вольтера. а якщо людина не знає про геніїв, то навряд чи можна її охарактеризувати як людину розвинену. щоб точно передавати свої думки, необхідно досконало володіти мовою. у цьому, я впевнений, читання книг, в яких зібрано незліченні багатства людського досвіду. отже, частіше заглядайте до скарбниці духовності — книг, з яких б’є невичерпне джерело мудрості. сподобався твір?   збережи в закладках - » чи потрібно читати книги? . це не складно, зате не втратиш

Увсьому світі, особливо в розвинених країнах, населення старіє, збільшується відсоток людей пенсійного віку. і не завжди держава в здатна нормально забезпечити життя людей похилого віку. це ми бачимо й у себе, в україні. добре, звичайно, коли бабуся і дідусь живуть у родині дорослих дітей, коли є онуки. або якщо старі живуть окремо, але де-небудь поблизу. і матеріальних проблем у них менше, і - найголовніше - вони відчувають себе, як і раніше потрібними, і ділом, і добрим словом. ось це найголовніше. часто не матеріальні проблеми переносяться людьми похилого віку найболючіше, а відчуття покинутості. адже і вони були молоді, як ми сьогодні. з їх працею пов'язано все те, чого досягло наше суспільство. вони-то і створювали цих досягнень. будинки, в яких ми живемо. дороги, по яких їздимо. і ще вони, як і ми, дружили і закохувалися, будували сім'ї, ростили дітей. без цього і батьків наших, і нас самих просто не було б. час бере своє. у старих і сили вже не ті, і здоров'я підводить. зате є і знання, і величезний життєвий досвід. часом ми ображаємося на зайві повчання, не можемо терпляче вислухати поради старших, вважаємо, що вони нічого не розуміють в наших проблемах. може бути, літнім людям не завжди легко наздогнати сучасний ритм життя. але вони хочуть нам добра! що ж, ми повинні бути терплячими, навіть якщо порада не найвдаліша. я, наприклад, дуже дружу з бабусею. вона цікаво розповідає про свою юність, яка припала на важкі післявоєнні роки. розповідає про те, як вчилася і працювала, як познайомилася з майбутнім своїм чоловіком - моїм дідусем. як народився у них довгожданий первісток - мій батько, а потім його маленька сестричка. бабуся досі і по господарству мамі є, і мені при нагоді консультацію по літературі дає. нехай вона ще багато років залишається такою бадьорою, але якщо коли-небудь роки візьмуть своє і підведе здоров'я, хіба ми вважатимемо її тягарем, хіба не підтримаємо, не оточимо турботою? мені рано думати про старість, якось смішно навіть. але всі люди колись перестають бути молодими. чи вправі очікувати від інших турботи і участі той, хто сам в юності обділив ними літніх людей?